Добрий начальник

-  Розкажи мені про Київ, - сказала Рута, коли молоді люди сиділи на лаві у холодку. Над ними розкинулося шатро з виноградної лози.

Юрій навіть розгубився від такого питання.

-  Що розповідати… ти хіба не була у столиці?

-  Ні разу. Збиралася, але все не виходило. Пригадую, як минулого весни точно вже зібралася, але захворіла Сніжинка. Вона… померла. Було так боляче, що я вже нікуди не хотіла їхати.

-  Ти про кого? - стривожене спитав юнак.

-  Про мою білу курочку. Вона була біла наче сніг, без єдиної плями. Так її шкода, - Рута похитала головою, здавалося, у блакитних очах зараз можуть забриніти сльози.

Юрій мовчав, не знаючи, що сказати. Не вистачило сміливості зізнатися, що його улюблена страва - то курка гріль, якою полюбляє ласувати з овочевим салатом. Рута регулярно робила яєшню зі свіжих домашніх яєць, але ні разу не сказала, що готова принести курку у жертву гастрономічним уподобанням гостя. До того ж хлопець вже знав ім’я кожної з пернатих красунь. Тепер він сам виявився би проти подібної розправи, бо прив’язався до свійської птиці.

-  Київ - велике місто. Особливо якщо порівнювати з селом. Зелене, привітне. Я завжди любив гуляти у сутінках. Коли тато знаходив час скласти компанію прогулянка перетворювалася на свято.

-   Чому поїхав? - спитала Рута, - у тебе там родина. Там усе твоє життя, чи не так? Що ти прагнеш знайти у селі?

-  Мабуть право на власний вибір, - сказав юнак, - останнім часом з цим стало все складно.

Хлопець  замовк, білявка поклала руку на долоню.

-  Якщо не хочеш говорити, то не треба. Забажаєш поділитися, буду тільки рада.

Той усміхнувся і кивнув. Молодий багатій не готовий зараз розповідати те, що на душі, хоча і відчував бажання виговоритися. Хотів запитати у Рути про її минуле, але чомусь не насмілився. Відчув, що Рута також не готова розказати правду. Хоча хлопця дивувало те, що дівчина сама знаходиться у селі, проживає одна у хаті за якою доглядає. Прудка красуня встигала ще обробляти невеликий клаптик землі та слідкувати за курами. Любити їй наче домашніх улюбленців.

Почулося, як грюкнула хвіртка й у двір хтось зайшов. Рута підвелася і пішла назустріч несподіваному гостю. Через хвилину, почувся голос дівчини:

-  Доброго дня, Сергію Івановичу. Заходьте.

«Сергій Іванович. Щось знайоме, - подумав хлопець, - здається так звуть начальника Рути. І якого біса треба добродію»?

До юнак підійшли Рута з чоловіком, на якого дівчина працювала. Візитер пильно поглянув на Юрія, потім промовив:

-  Ти здивувала нас, Руто. Всім відомо, що ти недоторка і кавалера не маєш. Що змінилося?

-  Шановний, то не ваша справа, - втрутився Юрій, - для чого прийшли?

-  Своє захищаєш, парубче? Це правильно.

-  Особливо, коли йдеться про вашого небожа. Ви у вихованні точно участі не брали.

-  Юро, - тихо сказала Рута, почервонівши. Юній красуні менш за все хотілося зчиняти конфлікт.

Сергій тільки махнув рукою, не звертаючи уваги на запальність хлопця. Повернувся до Рути.

-  Я прийшов не просто так у гості.

-  Зробити вам кави? - спитала білява красуня, - ще кекси залишилися.

-  Я б з радістю, але часу немає. Хочу спитати чи вийдеш на роботу?

-  Хіба ви мене не звільнили? - розгубилася дівчина.

-  Я не сказав про це ні слова, - зауважив чоловік.

-  Так, - погодилася дівчина, - але йдеться про вашого небожа. Якщо зробите вибір на його користь, зрозумію.  До того ж…

Дівчина на мить завагалася, чи варто говорити, але наважилася:

-  Сергію Івановичу, я боюся Рустама. Останній його вибрик дорого коштував. Хлопець принизив мене перед усіма.

-  Він вже отримав покарання за це, - сказав Сергій, - будь певна, що все зрозумів. Мені б не хотілося, щоб ти звільнялася, Руто. Ти старанна і працьовита.

Рута мовчала, хоча по усмішці помітне, що дівчині приємно чути таке від начальника. Юрій насупився. Менше за все хотілося відпускати Руту до ресторану, де на неї витріщаються.

-  Не стану наполягати, - вів далі чоловік, - завтра візьми вихідний. Післязавтра увечері чекаю на тебе. Якщо не прийдеш, то зрозумію і не наполягатиму. Та коли надумаєш і надалі працювати то підвищу тобі платню. Ти заслуговуєш на це.

-  Дякую, - відказала Рута, - я все обміркую і прийму рішення.

Чоловік попрощався і пішов. Залишившись самі, Юрій та Рута деякий час мовчали.

-  Вважаю, що тобі не варто там працювати, - сказав хлопець.

-  Сергій Іванович  особисто прийшов мене вмовити. Бачу, що відчуває провину за вчинок Рустама, - тихо парувала Рута.

-  Що з того? Якби краще дивився за тих хуліганом, то такого б випадку не трапилося.

-  Він добрий начальник.

-  Добрих начальників не буває, - вперто сказав Юрій, але Рута тільки усміхнулася.