Моя дівчина!

Юрій, на мить розгубившись від несподіваного свідка, отямився і взяв білявку за руку.

-  Руто, ходімо. Просто підемо звідси.

Дівчина схлипнула і кивнула. Не уявляла, як зуміє наразі  повернутися до зали та продовжувати обслуговувати клієнтів. Які, певне, зараз сперечалися, хто перший поведе її у місце, де ніхто не потурбує.

-  Я не відпускав її. Ця краля ще повинна відпрацювати зміну.

Рута підвела погляд на хлопця. У погляді бриніли сльози. Дівчині хотілося запитати молодика, за що він так з нею вчиняє, але натомість промовила:

- Рустаме, прошу тебе. Дозволь я піду раніше. Бенкет вже майже завершився, дві офіціантки впораються.

Хлопець гмикнув і повільно рушив до пари. Юрій напружився, відчуваючи бажання врізати цьому зухвальцю. Рута стояла нерухомо, з почервонілим від сліз обличчя. І вона зараз була особливо гарна. Дуже гарна.

Рустам помітив вроду дівчини, як тільки побачив. Приїхавши до села на літо, того ж дня пішов до ресторану. Замовлення принесла Рута і хлопець кілька митей не мав змогу відірвати погляду від неї. Звичайно, красуня не була гламурною, не мала модельної зовнішності. Узагалі не нагадувала звичних коханок Рустама. Ніжне обличчя, великі сині очі, повненькі рожеві вуста, моментально причарували міського мажора. Рута виглядала просто, але разом з тим саме ця простота надавала такої чарівності, що хотілося вхопити дівчину. Не відпускати. Захопити у павутину, наче метелика.

Рустам не звик відмовляти собі ні в чому. Перебував у впевненості, що дівчина одразу поведеться на багатенького хлопця і побіжить за ним, варто натякнути на дорогі гостинці. Молодий чоловік так і зробив. Зробив кілька натяків, які Рута демонстративно ігнорувала. Що і розлютило хлопця, зачепило самолюбство. Він хотів красуню і збирався отримати.

Підійшовши, Рустам підвів голову Рути за підборіддя, намагаючись заглянути красуні у вічі. Білявка спробувала відвернутися, але той утримав обличчя.

-  Якщо не бажаєш…

Хлопець не договорив, як втрутився Юрій. Різким рухом відкину нахабну долоню від білявки. Наступної миті погляди парубків перетнулися.

-  Забери від неї  руки! - різко сказав Яшин, - коли не бажаєш отримати по фізіономії.

-   Від кого? - насмішкувате сказав Рустам, - чи не від тебе, слабак? Хто ти узагалі такий? Я раніше не бачив тебе тут. Що ж тобі треба від моєї дівчини?

-  Рустаме, не обманюй… - сказала Рута.

-  Помиляєшся, - різко відказав Юрій, - це моя дівчина.

Він обійняв Руту за талію та невимушено притягнув до себе. Першим наміром Рути було звільнитися, але не стала того робити. Потребувала захисту, то нехай Юрій побуде її хлопцем.

Від подібного жесту, темні і великі очі Рустама спалахнули злістю. Юрій у боргу не залишився і здається хлопці готові були кинутися одне на одного. Рута з тривогою дивилася на сцену, яка могла перетворитися на фізичні розбірки.

Цього не сталося. На плече Рустама лягла чиясь рука. Всі поглянули і побачили Сергія Івановича.

-  Рустаме, охоронець сказав, що ти в якусь неприємність вплутався.

-  Все гаразд, дядьку. Мило розмовляємо, - сказав хлопець, - вмовляю офіціантку повернутися до роботи, за яку їй гроші платять. До речі я сам залишав щедрі чайові, на які селянка не жалілася.

Рута нічого на це не сказала. Сергій Іванович поглянувши на пару, запитав кивнувши на Юрія.

-  Це твій хлопець?

-  Так, - без вагань відповіла Рута, - я його дівчина.

-  Чого ти брешеш, підстилка тупа, - гримнув Рустам.

-  Рустаме, помовчи, - різко відказав Сергій, - Руто, йди додому. Перевдягайся та йди. Сьогодні вже без тебе обійдемося. Ти весь вечір бігала за трьох.

-  Дядьку, та ти що! Виходить, гроші даремно платимо…

-  Це тебе не обходить, - перервав зухвалого племінника чоловік, - вертайся зі мною у залу. Гості цікавляться куди ми поділися.

Рустам, кинувши на молодих людей погляд сповнений люті, поплентався за старшим родичом. Юрій та Рута залишившись самі, видихнули з полегшенням. Дівчина обернулася і несподівано для себе, поцілувала хлопця у щоку.

-  Дякую, Юра. Якби не ти… не знаю, щоб могло статися.

Хлопець також вчинив несподівано. Торкнувся густого білявого пасма, що вибився із заплетеної зачіски дівчини.

-  Не хвилюйся, Руто. Я захищатиму тебе, кожного разу як знадобиться.

Білявка усміхнулася і промовила:

-  Піду швидко перевдягнуся і підемо додому.

Юра кивнув. Через кілька хвилин дівчина повернулася у звичному одязі і молоді люди, не поспішаючи, пішли сільською дорогою. Здавалося, ще мить і молоді люди візьмуться за руки, але обидва стрималися від цього жесту. Хлопець й дівчина мовчали, але потім Юра не стримався, щоб не запитати:

-  Руто, хто то такий? Чого він хоче від тебе?

Рута поглянула на супутника. Ніжне обличчя ще зберігало сліди недавніх сліз та страху. Здається дівчина хотіла одночасно змовчати та поділитися тим, що знаходилося на душі.