Рішення!

Юрій знайшов Руту на городі. Дівчина вправно сапала, знищуючи бур’яни. Дві коси, хустинка, рукавички на руках, все то вже було для Юрія таким знайомим. Невже це янгольське створіння… хоча люди за гроші і не на таке здатні. Особливо, у селі, де немає роботи та гідного доходу. Коли доводиться ритися у землі, щоб вижити.

«Це її не виправдовує», - подумав хлопець, підходячи до енергійної дівочої фігурки.

-  Доброго ранку, - привітався, чим звернув увагу на себе.

Рута зупинилася і випроставшись, привітне поглянула на хлопця.

-  Привіт! Поснідав? Я встигла збігати у магазин та купити свіжих булочок. Як-небудь спечу сама.

Молодий чоловік розгубився. Рішучість відступила, коли побачив усмішку Рути. Ну як можна у цієї вродливої панянки запитати, чи розважає та багатіїв, що до села навідалися. Звісно, якщо це правда, то сенсу немає ображатися. Але якщо ні? Хлопцю дуже хотілося помилятися. Та й узагалі, що він собі у голову вбив?

-  Тобі повідомлення з роботи прийшло, - сказав, не зводячи погляду з білявки, - я не став читати…

-  Мабуть, що незаплановане сталося, - відказала Рута, - піду гляну.

Мимохіть хлопець провів поглядом білявку. Таку струнку і звабливу. Це міг помічати не тільки він. Та хіба може щось змінити? Хто він цій красуні? Та й навіщо золотому мажору простачка з села? Якщо і буде колись одружуватися, то знайде дійсно вродливу дівчину, може навіть знаменитість. Але то буде не Вікторія і не… невже подумав про Руту?

Через двадцять хвилин, Юра сидів за сніданком. Рута поставила перед ним тарілку з сирниками і сіла навпроти.

-  Доведеться сьогодні піти на роботу, - Рута, здається, виглядала винною перед ним, - хотілося отримати вільний вечір, почитати щось. Навіть сходити з тобою погуляти. Я б тобі село показала. Натомість доведеться гарувати у залі.

-  Ким ти працюєш? – наважився запитати Юрій, беручи до уваги, що дівчина сама заговорила про роботу.

-  Офіціанткою, - сказала Рута, - у Літках є невелике кафе та ресторан. У кафе тільки продавчиня, вона і персонал. Ресторан «Галявина» елітний. Там працює три офіціантки. Одна працює з дев’ятої до сьомої, я з Тамарою з шостої вечора і до півночі. Доведеться сьогодні вийти на роботу, бо планується бенкет. Сергій Іванович когось чи то запросив з міста, чи то до нього приїхали важливі гості. Це вже персонал не стосується, ми маємо на стіл накрити та страви розносити.

Все це Рута розповідала буденним голосом і Юрій полегшало. Виходить, що Рута працює офіціанткою. Подумки хлопець скривився. Як можна працювати на такій  посаді? Постійно на ногах, клієнти всі нерви вимотають та ще й чайових не залишать. До того ж не факт, що у сільському ресторані узагалі можуть знати про чайові.

-  Що будеш робити? - запитав чоловік.

-  Зараз на городі вже жарко працювати. Трошки приберу у хаті, потім почну збиратися на роботу. Треба сьогодні вийти на п’яту годину замість шостої. У мене до тебе прохання.

Юрій запитальне поглянув на білявку.

-  Можеш загнати курей на сідало десь о пів на сьому вечора? Зазвичай, я це роблю й раніше, але сьогодні буде аж занадто рано. Впораєшся?

-  Не знаю, - розгублено сказав Юрій, - не уявляю, яким чином це зробити.

- Я покажу. Прослідкуй, щоб Кориця забігла до сараю. Вона у мене бешкетниця. Руда курка з білою плямою на крилі. Запам’ятав?

-  Спробую не забути, - сказав хлопець, відчуваючи себе геть збитим з пантелику. Ніколи не доручали настільки відповідальне завдання.

Юра, зачинивши двері сараю, у роздумах ходив невеликим двором. Десь півтори години тому, Рута пішла на роботу, залишивши юнака наодинці з курами. Наразі пернаті красуні мирно вмостилися на сідало, щоб перебути ніч та розпочати новий літній бадьорий день.

Хлопцю не давали спокою думки, що Рута пішла на роботу. Вона дійсно офіціантка? Може і так, але чи обмежуються її обов’язки тільки тим, що розносить страви? Що буде, якщо багатому клієнту забажається більшого? Викладе купу «зелених» і навіть вмовляти не доведеться…

«Що ти собі думаєш, телепню? Рута не така!  Ніколи не погодиться. Рута порядна, добра та ніколи не поведеться на багатія».

Так, але якщо до Рути хтось причепиться? Хто знає, хто там по тим ресторанам ходить. Юрій також неодноразово ходив до ресторанів, і сам міг фліртувати з гарненькими офіціантками.

Подумавши про це, хлопець відчув як злість посилилася. Ні! Ніхто з Рутою не фліртуватиме! Принаймні доки він сам живе з нею!

Хлопець прийняв рішення, пішов до будинку, вхопив гаманець і телефон, поклав до кишені джинсів. Треба піти розвідати, що то за ресторан такий і як ставляться до дівчат, що там працюють.

Вийшовши за ворота і замкнувши двері ключем (Рута довірила хлопцю ключі від будинку та воріт), поглянув перед собою.

«Куди йти? Де знаходиться та «Галявина»? Телефонувати Руті зараз не можна. Дівчина буде проти, якщо Юра скаже про наміри? Питати місцевих? Та щось не густо людей тут.

Раптом Юрій зрозумів, що варто глянути у телефоні. Хлопець настільки не звик шукати щось у селі, що не подумав про відомість ресторану. Село ж не закинуте.