Робочі моменти

Юрій сидів на мармурових східцях біля входу до будинку. Дивився на небо, де вже скоро мали спалахнули перші зірки. Рути не було, дівчина пішла на роботу, дві години тому. Красуня в деякі дні працювала з шостої години вечора до дванадцятої. Хлопцю стало цікаво, що то за робота така, але не встиг розпитати. Білявка поспішала і хлопчині ніяково затримувати.

Сутінки ставали все густішими, навколо стояла мирна тиша. До якої хлопець все ніяк не міг звикнути. Минув тиждень з того часу, як Юрій приїхав навмання до села і оселився у простої сільської дівчини. За сім днів, Юра навіть близько не зумів звикнути до життя у селі та не змирився з тим, що у житті все так склалося.

У нього ж все було добре! Якого біса! Жив у розкішній квартирі поруч із центром столиці. Поруч знаходився батько, його найрідніша людина. Юрій змінював дівчат, наче рукавички, правда, не знаючи, чи подобається йому це. Колись пару років тому, хлопець був щиро закоханий, але батько постарався, щоб син не залишився з коханою. Тоді Юрій пробачив батькові, але тепер… чи пробачить тато синові, що не виконав настільки серйозний наказ, як одруження з вигідною нареченою?

Юрій злегка зітхнув. Думки про те, щоб повернутися до Києва з повинною, час від часу виникали. Ну що робити у селі? Поливати грядки, годувати курей? Друге правда, Рута йому не довіряла, робила все сама.

Ще ця Рута! Простачка, яка прийшла на зміну гламурним  фотомоделям. Дівчина гарненька, але така проста! Коли дивиться своїми синіми очима та наївне усміхається рожевими вустоньками, то навіть фліртувати не хочеться. Здається, що це злочин, зваблювати настільки невинне створіння.

Тепер і Рута кудись побігла, залишився Юрія самого. Хлопець знову поглянув на небо, де вже почали з’являтися зорі. Рута сказала, щоб він її не чекав, але хлопцеві було тривожно. Не хотілося лягати спати, доки дівчина не повернеться додому. Задумався над тим, що дівчина працює до дванадцятої. О котрій годині додому повернеться? Чи далеко їй йти? Темним селом! Здається після одинадцятої ліхтарі вимикаються, чи раніше?

Юрій зрозумів, що хвилюється. Підійшов до паркану і виглянув на дорогу. Вона була порожня, бо у цей  час люди вже сиділи по хатах, у вікнах яких затишно світилися. Юрій із насолодою вдихнув свіже повітря літнього вечора. Такого у місті не відчуєш. Здавалося, що час зупинився, і можна забути про всі проблеми. Хоча наразі хлопця турбувало те, щоб Рута повернулася додому. До їх спільного дому.

-  Руто! Неси замовлення до столика, що під вікном. Так! Де троє пацанів сидять. Таця перед тобою.

Дівчина з двома заплетеними білявими косами (цю зачіску, любила понад усе), вхопила тацю, де стояли три кухля з пивом та набір закусок до нього. Пішла до столика, але не дійшовши кілька кроків, зупинилася. За столиком сидів Рустам разом із двома товаришами, яких білявка бачила вперше. Певне, приїхали з міста.

Рута розгубилася, не знаючи, що робити. Виникла думка кинути тацю та побігти геть, але ж знала, що так не можна. Вона на роботі, і…

- Чого стала? Замовлення неси, - різко наказав Рустам, помітивши дівчину.

Схаменувшись, молода селянка підійшла до столика та, усміхнувшись, виставила замовлення.

-  Смачного,  - сказала дівчина.

Красуня-білявка хотіла вже йти, як її зупинив голос Рустама.

-  Куди зібралася? Я тебе не відпускав.

-  Ще щось? - ввічливо запитала дівчина.

Помітила, що інші двоє з цікавістю розглядають тонку фігурку білявки. Рустам безсоромне ковзав тілом офіціантки. Рута намагалася того не помічати.

-  Сядь, - сказав молодий чоловік.

-  Тобто? - вражено запитала дівчина.

-  Сядь біля нас. Ці двоє бажають познайомитися з тобою ближче.

-  Нам забороняється сидіти з клієнтами, - сухо сказала Рута.

-  Ти знаєш, хто я, - промовив Рустам, - тому не хвилюйся за це.

-  Перепрошую, але ні, - сказала дівчина, - треба йти працювати.

Рута, перш ніж її зупинили, розвернулася та пішла від столика. Не обертаючись, відчувала в області нижче спини хтиві погляди. Її від цього пересмикнуло. Чому вона стала об’єктом бажання для небожа власника ресторану? Єдиного ресторану, який знаходився у селі. Було ще кафе, але там передбачалось самообслуговування.

-  Рута, він знову до тебе чіплявся? - запитала ще одна офіціантка Тамара. Зовсім юна дівчина, якій щойно виповнилося вісімнадцять.

Рута тільки закусила губу, намагаючись контролювати емоції. Рустам лякав її. Поки що, не дозволяв собі нічого, крім поглядів та різких слів. Проте, щось підказувало, що далі буде гірше.

-  Розкажи Сергію Івановичу, - сказала Тамара, - яке Рустам має право…

-  Все добре, Тома, - сказала Рута, - він не зробив нічого поганого.

-  Поки що не зробив, - почала дівчина і замовкла. Клієнти за столиком активно підзивали до себе.

Складаючи тарілки, Рута задумалася. Поведінка хлопця лякала, але вона переконала себе, що все тільки здається. Між персоналом ходили плітки, що у місті Рустам був пов’язаний з криміналом і приїхав у село, щоб перечекати. Точно ніхто не знав, Руті дуже не хотілося дізнаватися подробиці.