Сільська небезпека

Тієї ночі, Юрій довго не міг заснути. Рута постелила у гостьовій кімнаті, і хлопцю було незвично опинитися серед такої простої обстави. Сумував за своєю кімнатою, за дорогим ноутбуком, панорамними вікнами. Виникала думка, схопитися, вибігти надвір, сісти у машину і поїхати назад до Києва. Трохи більше години і хлопець вдома. Повернеться до звичного життя.

Але варто було подумати про те, що його там чекає, як хлопцеві ставало моторошно. Не відступлять, змусять одружитися з Вікторією. Як він міг узагалі влізти у таку справу?

Ще хлопець не міг заснути через батька. Розумів, що той хвилюється и розшукує його. Юрій написав повідомлення тату: «Я поїхав з Києва. Не шукай мене. Пізніше все поясню». Після чого вимкнув гаджет. Знав, що вчиняє недобре, але… хіба міг вчинити інакше? Тато хотів змусити сина одружити на стерві, яку той терпіти не міг. Яка його також ненавиділа за відмови і прагнула помститися.

-  Вибач, тату, - тихо сказав Юрій, дивлячись у темряву, - є речі, які вище за мої сили.

Вже почало світати, як очі молодого багатія заплющилися і він заснув важким сном. Прокинувшись, не одразу зрозумів, де знаходиться. Спочатку подумав, що ще спить, але через кілька митей пригадав.

Поглянув на стілець, де лежали його речі. Юнак звик кожного дня вдягати щось нове. Проте чкурнув зі столиці, не прихопивши ніяких речей. Тільки телефон, трохи готівки та гроші на картці. Добре, що пластик зберігав значні кошти, на які можна жити кілька місяців. Якщо витрачати гроші з розумом, що Юрій не завжди вмів.

Потягнувшись, хлопець встав і вдягнувшись, вийшов з кімнати. Де тут ванна кімната?

«Невже немає ніяких благ цивілізації? Може туалет на вулиці? Колись дивився фільм, де події відбувалися у селі».

Ванна кімната виявилася у будинку. З полегшенням Юрій побачив ванну та унітаз в одному приміщенні. Краще ніж нічого. Зараз би у джакузі, що у залишилося у батьківському домі.

Прибравшись, як слід, Юрій вийшов надвір. Стояв прекрасний літній день, який обіцяв стати ще кращим. Хлопець озирнувся і побачив Руту, що знаходилася на невеличкому городі. Дівчина поливала розсаду з лійки і здавалася захопленою цим заняттям.

«Чого її вічно на той город тягне? Медом помазано чи що»?

Хлопець підійшов ближче і почув, що дівчина наспівує якусь пісеньку. Виходило просто, але мелодійно. Від постаті красуні наче відбивалося світло, що робило її ще більш тендітною та легкою.

«Яка вона красива. Шкода, що така проста. Звик до столичних моделей».

Юрій несподіване пригадав дівчину, яку два роки тому кохав до нестями. З якою не зміг бути, тому що…

Молодик крутнув головою, намагаючись позбутися недоречних думок. Навіщо пригадав це? Минуле не повернеш.

-  Доброго ранку, - сказав Руті,  яка продовжувала насичувати землю під рослинами, вологою.

Та повернула голову до хлопчини і усміхнулася.

-  Привіт! Добре виспався? Ходімо на кухню, я сніданок тобі приготувала.

Молоді люди повернулися до літньої кухні, де стояли домашній сир із джемом. Порізані яблука та філіжанка із запашною кавою.

-  Пригощайся, - привітне сказала дівчина, вказуючи на порожній стілець.

Юрій сів і спробував сир. Він ніколи такого не любив, але з ввічливості не став того говорити. На подив сир виявися смачним, як і варення.

-  Дякую, - сказав він, - не куштував ніколи такого. Та й узагалі, тільки у дитинстві тато змушував їсти подібне.

-  Це сир не з магазину. У сусідки беру. Варення сама закривала.

-  Це як? - здивувався  хлопець, - хіба варення можна закривати?

Рута тільки засміялася у відповідь. Юрій відчув, як ніяковіє. Та що може розуміти, коли варення бачив тільки у банках на полицях супермаркетів.

Після сніданку молоді люди трохи попрацювали у городі. Юрію навіть сподобалося поливати розсаду з ківша. Рута пояснила, що деякі рослини не можна поливати зі шлангу, бо таким чином їх можна пошкодити. Хлопець трохи не ляпнув «і що з того»? але стримався.

-  Можемо зробити перерву. Піти прогулятися, - запропонувала Рута, - побачиш село, в якому збираєшся жити. Ти ж на деякий час приїхав?

-  Побачимо, - відповів Юра, - тобі не страшно з незнайомим хлопцем по селу гуляти?

-  Коли я вже пустила незнайомця до себе, то певне, не страшно, - відказала дівчина безтурботно, - крім того…

-  Що?

-  Я здатна постояти за себе. При необхідності, можу і вила в одне місце всадити.

-  Ти носиш вила із собою? - вражено запитав Юрій.

-  Вила завжди з’являються там де потрібно, - відказала Рута.

Через годинку молоді люди гуляли селом. Юрій дивився на все з подивом, наче потрапив до музею. Його вражали вузькі та пусті вулиці, одноповерхові хати, звуки села. Десь мукала корова, кукурікав півень, хтось гоготав.

- Де усі люди? Наче зникли.

-  Не зникли, - сказала Рута, - вдома, працюють. У мене невелике хазяйство, дюжина несучок і все. В інших є корови, кози, вівці, курей багато, качок.