Рута.

Юрій зупинив машину перед невисоким парканом. З-за якого виглядала невелика, але акуратна хата на один поверх. Хлопець, вийшовши з машини, скривився.

«Які злидні! Занесло мене».

Юнакові було незвично дізнатися, що у готелі немає  місця, бо у Києві завжди можна знайти заклад, де тебе приймуть. Ще більш незвично бачити невеликі будівлі. Колись з батьком поїхав до друга на дачу. Там особняк був з басейном та розкішним садом. Ця хатка невеличка. Як можна жити у таких умовах?

- Агов! Є хто вдома? - Юрій підстрибнув, намагаючись розглянути когось за парканом.

Проте нікого не було видно. Тоді молодий чоловік, нерішуче штовхнув хвіртку. Та зі скрипом відчинилася, даючи зрозуміти, що можна заходити у двір.

«Здуріти. У Києві всі двері зачинені, а тут заходь та бери, що хочеш».

Молодий чоловік трохи нерішуче зайшов у двір. Перед ним розкинулася невеличка територія, вмощена плитами. З правого боку ріс горіх, трохи далі клумби тюльпанів та півоній. Виглядало красиво та охайно. Але хлопця цікавило, де знайти того, хто тут усім заправляє. Старий казав, що дівчина живе. Навіть імені не назвав, а він сам не спитав.

«Куди мене занесло? - подумав юнак, - може піти та поїхати в інше село? Та вже смеркає, доки доїду, темно стане. І де я швидко знайду місце для ночівлі?»

Хлопець пройшов ще трохи, враження було таке, наче ступає по битому склу. Не звик до того, що його не запрошували. Зазвичай у Києві для нього були відкриті двері всіх багатіїв. Точніше, скоріше відкриті для його тата, але син завжди у такі моменти знаходився поруч.

-  Хто ви такий? Що тут робите? - почулося позаду.

Смикнувшись, Юрій обернувся. Перед ним стояла молода дівчина, струнка наче очеретинка. Довге волосся заплетене у біляву косу, вдягнена у літній квітчастий сарафан. На голові хустинка, у руках лопатка для розсади.

Мініатюрна фігурка дівчини виглядала такою тендітною, а ніжне обличчя приваблювало. Не кажучи про спокусливі форми красуні, яка була ще зовсім молодою. Юрій Яшин одразу «увімкнув» режим ловеласа.

-  Привіт, крихітко, - промовив, відкидаючи густе пасмо від обличчя.

Зазвичай, від такого дівчата божеволіли, але дівчина продовжувала дивитися на гостя з напруженням.

-  Доброго вечора. Скажете, що вам потрібно?

-  Переночувати треба. Гроші є! Ти ж не відмовиш мені, чи не так? Приємні бонуси гарантую.

-  Йдіть геть, - сказала дівчина.

-  Серйозно?

-  Так. Геть. Не знаю, звідти ви такий узявся, але забирайтеся.

Юрій Яшин розгубився. Ніяк не сподівався, що так прямо покажуть на двері. Може не варто так прямо фліртувати? Але що у цьому поганого? Дівчата наче люблять, та хто знає цю сільську дівицю? Може вона не знає, що це таке?

-  Послухай, не проганяй мене. Бо доведеться у машині ночувати, - попрохав Юрій, - я втомився і не хочу за кермо сідати.

Вираз обличчя у дівчини став не таким суворим і напруженим. Але вона не поспішала зменшувати дистанцію.

-  Хто ви такий? Що потрібно?

-  Мене звуть Юрій. Приїхав з Києва у справах. У готелі місця немає. Мене сюди направив Степан Петрович.

Почувши ім’я старого, дівчина усміхнулася.

- То ви хочете пожити у мене? Я шукала дівчину, але якщо будете порядно себе поводити, тоді дозволю.

-  Кого ти шукала?

-  Дівчину. Помічницю. Я живу сама, хотіла, щоб зі мною хтось іще жив. Дівчина могла б не тільки стати подругою, але і допомагати по хазяйству.

-  Я кращий за будь-яку дівчину, - підморгнув молодий  чоловік, - до того ж заплачу непогані кошти. То як? Пустиш?

Молода красуня продовжувала недовірливо пропалювати очима. Хлопець тепер помітив, що у неї яскраво-сині очі. Наче літнє небо. У нього самого очі були сіро-блакитні, але у селянки насичені, неймовірні, наче сапфіри.

-  Послухай, - знову почав Юра, - не бійся мене. Я порядна людина. Не зроблю нічого поганого. Мені дуже потрібно десь оселитися, хоча б на кілька днів.

Дівчина ще мить думала, потім усміхнулася:

-  Добре, але будете допомагати мені по господарству. Домовилися?

-  Це як? - здивувався Юра.

-  Дров наколоти, рослини зі шлангу полити, курей нагодувати.

Юра слухаючи це, бліднув. Не до кінця розумів, що має на увазі ця сільська красуня. Все, на що його вистачало, так це кивати, навіть не розуміючи, на що погоджується.

-  Чудово, - промовила дівчина, - залишайтеся, мені також буде веселіше.

Підійшовши до хлопця, зняла рукавичку з лівої руки і простягнула хлопцеві.

-  Мене звуть Рута, - сказала вона, знову усміхаючись.

Сині очі сяяли на молодому обличчі. Не зводячи погляду з неї, хлопець злегка стиснув маленьку долоню.

-  Як я вже казав, мене звуть Юрій. Радий познайомитися.

-  Навзаєм. Заходьте, я щось знайду вам на вечерю.