Вільна хата.

Виїхавши на головну трасу, що вела у протилежний бік від столиці, Юрій відчув ейфорію. Почуття свободи охопило, і це виявилося неймовірним. Хлопець знав, що воно ненадовго, скоро зміниться на провину, але зараз насолоджувався цим.

Думки поверталися до батька. Хлопець розумів, що підставляє єдиного близького родича. Сьогодні о восьмій годині вечора, батько заявиться до потенційної невістки сам. Потім буде шукати, куди подівся син, хвилюватися за нього. Про це Юра намагався не розмірковувати. Спалахували наміри розвернути машину і повернутися до Києва, але хлопець не робив цього, вперто їхав вперед.

Власне куди він їхав? Юрій не знав, просто гнав машину уперед. Дорога була рівною, можна було б повернути на Чернігівську трасу, але чоловік того не зробив, поїхав у прямому напрямку.

Мимохіть хлопець милувався дорогою, якою їхав. По обидва боки розкинулися поля, які змінювалися на ліси. Він тікав, тікав до нового життя. Почалася сільська місцевість, хлопець минав село за селом, аж поки не помітив, як сонце почало хилитися за обрій.

Тоді по-справжньому задумався, як бути далі? Він же не може їздити цілодобово, як би не хотілося. Повертатися до столиці не варіант, після того, як втік звідти.

-  Зупинюся у першому селі, яке трапиться, - сказав уголос Юрій, відчуваючи, що трошки втомився. Спонтанне рішення тікати вимотало, хотілося прийняти ванну і відпочити. Ще перекусити чимось смачненьким.

Перед очима виникла табличка з надписом «Літки». Хлопець встиг прочитати, перш ніж перетнув межу села.

-  Ну що ж! Літки то Літки. В принципі яка різниця?

Молодий Яшин швидко добрався до центру села. Вийшовши з машини, відчув розгубленість. Він тут нічого і нікого не знав. Чи є тут готель?

Знову відчувши голод, хлопець побачив магазин, побудований ще за радянські часи. На щастя, нічого, крім будівлі про це не нагадувало. Вивіска сучасна, вікна також.

«Треба щось пожувати, потім зможу вирішити, що робити», - подумав хлопець, заходячи всередину.

У прохолодному магазині знаходилася приємна огрядна жіночка середніх років. Побачивши симпатичного молодого чоловіка, усміхнулася:

-  Чого бажаєте?

Юрій, роздивляючись вітрину, скривився. Все з барвниками. Сумнівні ковбаси, жуйки, льодяники. Паніні…то вже щось.

-  Зробіть, будь ласка, паніні та каву латте, - усміхнувшись у відповідь, промовив хлопець.

«Добре, що село не глухе та хоч можна щось придбати, - подумав хлопець, - але де мені жити, досі невідомо».

-  Скажіть, а у вас тут є готель? - ввічливо запитав чоловік.

-  Може і є, але точно не скажу. Я тільки два тижні, як сюди до сестри переїхала. По знайомству узяли на роботу. Про готелі не цікавилася.

-  Зрозумів, дякую.

-  Звертайся, красунчику, - кокетливе сказала жінка, заправляючи пасмо за вухо.

«Вона що, реально думає, що це виглядає сексуально? З її габаритами», - подумав Яшин, поклавши гроші на прилавок.

Вийшовши на вулицю, побачив, що вже потроху сутеніє. Влітку день довгий, поки що можна не хвилюватися. Проте ніч, все одно, настане.

Присів на лаву, не поспішаючи поласував паніні та випив ароматне латте. Смачно готують каву у цьому невеликому магазині. Чи то може він просто зголоднів. Дістав вимкнений телефон. Може зателефонувати татові?

-  Трохи пізніше, - вголос сказав молодик, знову ховаючи гаджет у кишеню.

Підвівся, викинув стакан з-під кави в урну, що стояла неподалік. Помітив через дорогу старого чоловіка, що повільно крокував, спираючись на палицю. Несподіване, старий добродій впустив торбину, з якої випав дріб’язок та кілька волоських горіхів.

Юрій кинувся до чоловіка і через мить вже підбирав те, що випало. Подав старому, який посміхнувся:

-  Дякую, синку. Сам вже такий незграбний. Вік бере своє, що зробиш.

Юра усміхнувся, відчуваючи, що старий йому симпатичний. Не гаючи часу, запитав:

-  Не підкажете, готель тут є? Мені б житло зняти.

-  Готель є. У мене там онучка працює. Але чи зможеш зняти номер, невідомо.

-  Чому? - здивувався хлопець, - у мене є гроші.

-  Зараз літо, понаїхало міських на відпочинок. Ще там якась сходка по інтересам. Готель невеликий, всі номери розібрали.

«Здається, я втрапив. Що робити? Їхати у наступне село? Чи повернутися на трасу і дременути до Чернігова»?

-  Парубче, тобі потрібно житло? - запитав старий чоловік.

-  Дуже потрібно. Якщо підкажете, буду вдячний. Я готовий заплатити. Мені б хоча б одну ніч переночувати.

Літній чоловік пильно поглянув на хлопця, наче перевіряючи наміри останнього.

-  Як тебе звуть?

-  Юрій, - сказав молодий мажор, потискаючи старому руку.

Із запізненням подумав, що варто назватися вигаданим ім’ям та було запізно.

-  Я - Степан Петрович, - сказав чоловік, - колись у школі працював вчителем. Я підкажу тобі  у кого можна заночувати, але дай слово, що не розкаюся у тому, що допоміг.