Втеча зі столиці

Через затори на дорозі, Юрій потрапив на роботу пізніше, ніж планував. Це його не засмутило, як раз завершилася нарада.

-  Устим Костянтинович як раз звільнився, - грайливо підморгнула секретарка, заграючи з молодим чоловіком.

Юрій не звернув на це уваги. Молода красуня постійно стріляла очима то у бік батька, то у його бік. Тата це забавляло, сина дратувало. Не відказавши ні слова, пішов до кабінету Устима.

-  Тату, до тебе можна? - запитав  син, постукавши і відкривши двері.

Устим захоплений документами, підняв погляд на хлопця. Сіро-блакитні очі, які Юрій як раз успадкував від нього, спалахнули радістю.

-  Привіт, Юра. Не думав, що приїдеш так швидко. Скажу принести кави. Сьогодні о восьмій їдемо у гості до Романа. Він з дружиною і донькою з нетерпінням на нас чекають. Віка дуже хоче обговорити весільну сукню, хоча не чоловіча це справа.

-  Саме про це і хочу поговорити, тату, - Юра знайшов сили усміхнутися і сів навпроти власника кабінету, - як так сталося?

-  Що саме?

-  Те, що я, виявляється, маю наречену, а дізнаюся про це випадково.

Старший чоловік усміхнувся і простягнувши руку накрив долоню сина.

-  Вибач, синку. Хотіли зробити сюрприз. Вікторія дуже хотіла сказати все особисто.

-  Вона і сказала… чув би ти, як саме вона це сказала. Наче я її власність.

-  У Віки не солодкий характер. Звикнете одне до одного…

-  Не хочу звикати, - несподіване різко сказав молодик, - тату, якщо одружуся, то тільки з кохання. Завдяки щирим почуттям.

-  Ти фільмів передивився. Я колись одружився з кохання. Думав, що воно взаємне. Нічим добрим це для мене не завершилося. Єдине за що вдячний дружині, так це за тебе, сину. До того ж ти вже два роки ні з ким не зустрічався серйозно.

-  Ти знаєш причину.

-  Що з того? Я вчинив правильно. Будеш сперечатися?

Юра промовчав, не знаючи, що відказати. Знав прекрасно, що тато, свого часу пережив сильний біль через зраду коханої людини. Та хіба це привід сина штовхати в обійми жінки, яка йому не підходить.

-  Тату, я не хочу одружуватися з Вікторією, - сказав Юрій, - це моє останнє слово.

Почувши подібне, усмішка на обличчі старшого чоловіка згасла. Привітний вираз обличчя змінився.

-  Юра, хоч ти і мій син, але так розмовляти не дозволю. Я бажаю тобі добра і знаю, як краще. Ти одружишся з Вікторією. І це також моє останнє слово.

Подібне прозвучало настільки категорично, що Юрій зрозумів - сперечатися марно. У такі моменти тато не бажав йти на компроміс.

-  Сьогодні о восьмій ми повинні бути вдома у Романа. У тебе є кілька вільних годин. Але щоб встигнув перевдягнутися у костюм і придбати розкішні квіти дружині та доньці Романа.

Побачивши, що хлопець застиг і не реагує, чоловік встав з-за столу і підійшов до спадкоємця. Поклавши руку тому на плече, промовив:

-  Сину, ти моя гордість і надія. Не підведи.

-  Я не хочу…

-  У житті не завжди виходить робити те, що хочеться. Ти ще молодий, щоб повноцінно це зрозуміти.

-  Тату…

-  Годі, Юра. Йди. У мене безліч роботи. Гроші з повітря не виникають. Після одруження долучишся до сімейної справи. Поєднавши наші бізнеси, станемо першими багатіями столиці. Хіба це не те, до чого варто прагнути?

-  Мабуть… - тихо відказав Юрій. Хлопець опустив голову і задумався. Та з роздумів швидко висмикнув батько.

-  Приятелю, йди. Насолоджуйся останніми днями свободи. Після весілля настане час бути  чоловіком.

-  Ти правий. Потрібно насолоджуватися свободою, - сказав молодий чоловік, встаючи зі свого місця. Тату, я…

Він не договорив, бо у батька задзвонив телефон. Чоловік вихопив гаджет і почав активно про щось говорити. Хлопець, помітивши, що про нього забули, покинув кабінет.

Опинившись на вулиці, вдихнув повітря. Поглянув на годинник. Третя година дня. У нього ще є кілька годин, щоб насолодитися вільним часом. Ці години останні…

Як чмелений, Юрій сів за кермо білої красуні. Сльози від образи на батька підступили до очей, але юнак змусив гіркі емоції замовкнути. Потрібно бути чоловіком, так батько сказав…

Подумавши так, хлопець відчув злість. Батько сказав! Все життя слухався тата і ось як той  відплатив? Юрій завжди робив, як вважав за потрібне. У компанії друзів був лідером, дівчата від нього божеволіли, на всіх вечірках ставав зіркою. Робив, що хотів, доки не йшлося про тата. Виступав авторитетом для молодого чоловіка, який готовий йти на поступки.

-  Тільки не зараз, - крізь зуби промовив Юрій, - не зараз. Вибач, тату, але о восьмій ти підеш на родинну вечерю сам.

Рішення виникло спонтанно. Не намагаючись проаналізувати задумане, Юрій завів машину, зрушив з місця. Смутно усвідомлював куди їде, доки не побачив межу міста. Цієї миті Юра зрозумів, що назад вороття немає. Точніше, може і є, але він не хоче повертатися. Хлопець тікав від того життя, де все належало не йому.