- Дідько!!! - крикнув молодий чоловік, скидаючи виклик і стримуючись, аби не розбити дорогий телефон.
Вибух емоцій привернув увагу перехожих. Дві дівчини-студентки сповільнили ходу, задивившись на красеня, який виглядав розлюченим та розгубленим одночасно.
- Проблеми, красунчику? - запитала одна з них, спокусливо закусивши нижню губу.
- Не уявляєте які! Йдіть собі далі, дівчата, - не дуже ввічливо відказав хлопець.
Не очікуючи відповіді від незнайомок, хлопець сам пішов геть. Не міг знаходитися на одному місці. Сам не помітив, як опинився у віддаленому кутку парку. Зупинився, перевів погляд, намагаючись зосередитися на думках, що зараз майже не контролювалися через емоції.
«Цього не може бути. Вікторія дражнить. Бажає помститися за відмови. Не міг тато зі мною так вчинити. Він часто не запитував моєї згоди, але…»
Далі думати над цим не було сил і бажання. Знову вихопивши телефон (добре, що таки, не розбив), Юрій Яшин, набрав комбінацію цифр, за якими почулися гудки. Ніколи не здавалися Юрію такими довгими. Проте, настала мить, коли з того боку відповіли.
- Юра, ти трохи невчасно. Через десять хвилин нарада…
- Тату, на два слова. Телефонувала Вікторія. Сказала, що через тиждень у нас з нею весілля. Ти щось знаєш про таку заяву?
- Кому знати, як не мені? Я - твій батько.
- Це жарт такий?
- Все серйозно, сину. Ти одружишся з донькою мого партнера. Це звичайна річ у світі бізнесу. Крім того… слухай, вже прийшли інвестори. Поговоримо пізніше, хоча здається, все й так ясно. До зустрічі, милий.
Батько скинув виклик, залишаючи сина ще більш розгубленим. Автоматично роззирнувся навколо, наче хотів заспокоїтися завдяки яскравому пейзажу.
Стояв перший день літа. Погода чудова, парком гуляли кияни, насолоджуючись сонцем і теплом. Пролетіли два метелики, дерева вбрані у зелені вбрання, охайні клумби цвіли квітами, радуючи погляд.
Проте Юрій Яшин наразі все це бачив наче крізь туман. Його звичний світ дав тріщину. Коротка розмова з батьком викликала відчай. Але перед цим розмова з Вікторією викликала злість та роздратування. Всі ці емоції неможливо назвати позитивними.
Вікторія - молода та вродлива дівчина майже рік сохнула за ним, бігаючи і прямо натякаючи, що хоче його. Проте, сам Юрій не розділяв подібного захоплення. Вікторія не приваблювала юнака анітрохи. Тобто визнавав, що дівчина вродлива, але її характер відштовхував. Пихата та самовпевнена, звикла брати від життя все, що бажала. Тепер бажала його самого, але Юрій не збирався у цьому плані йти назустріч. Він не бажав бачити Вікторію своєю дівчиною і тим паче робити з неї подругу життя. Годину тому, Вікторі зателефонувала і зі злою урочистістю повідомила, що справи вирішено. Через тиждень весілля, а самого нареченого ніхто не запитує. Дівчина святкувала перемогу.
Вікторія була донькою головного батьківського партнера по бізнесу. Чоловіки мали безліч справ. Яких саме, Юра до кінця не знав. По-справжнього, батько Устим Яшин почав долучали двадцяти трирічного сина до справ місяць тому. До цього часу молодий чоловік навчався та допомагав батьку у тих моментах, які той йому довіряв.
Юрій звик слухатися батька по життю. Устим виховував єдиного спадкоємця сам. Так сталося, що хлопець став причиною укладання шлюбу між батьками. Та це не допомогло побудувати міцну родину. Через місяць після народження хлопчика, матір втекла з менеджером, що працював на фірмі Устима. Красиво забралася на захід сонця і більше не давала про себе знати.
Молодого Устима не злякала труднощі пов’язані з вихованням малюка. Всі сили та вільний час, які були поза межами роботи, чоловік витрачав на спадкоємця. Через це не зумів побудувати власне особисте життя. Все це Юрій знав і безумовне залишався вдячний батькові, вважаючи його найголовнішою людиною у житті. Устим Яшин був для молодого Юрія авторитетом. Батько вибрав в якій школі тому навчатися, в який університет вступати. Контролював з якими дівчатами зустрічатися, скільки часу у молодика є на розваги. Юрій завжди корився батькові, звик до того…
Та усьому є межа! Юрій терпіти не міг Вікторію, ніколи не погодиться одружитися з нею. І ось тепер тато говорить, що все вирішено… Все це син дізнався у перший день літа. Чудова нагода зустріти найяскравіший сезон року.
Юра сховав телефон і знесилено опустився на лаву. Повз нього пройшла молода пара, з візком, в якому лежало немовля. У них з Вікторією ніколи так не буде. Не вийде у них побудувати щасливі стосунки. Навіть намагатися не варто…
Молодий чоловік зціпив зуби. Тут якась помилка. Не міг батько так з ним вчинити. Вони завжди довіряли одне одному, підтримували. Були непорозуміння, але вони завжди є між рідними людьми. Не може батько змусити сина узяти шлюб з некоханою жінкою. Тай чому вирішив, що так і має бути? Вікторія щось наговорила по телефону, навіть не на особистій зустрічі. І він готовий повірити? Тато не такий, не стане змушувати.
Юрій рішуче підвівся з лавки та пішов до машини, яку залишив біля входу у парк. Цю білу красуню подарував батько, коли сину виповнилося двадцять і той здав на права.
Молодий чоловік сів за кермо. Добру хвилину дивився перед собою. Невже боїться поїхати до батька, щоб дізнатися правду? Виходить, що так!
#896 в Жіночий роман
#3258 в Любовні романи
#1517 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 07.08.2024