Глава 12

Маша

«Привіт. Як щодо побачення наосліп, красунчику? Хочеш зустрітися з прекрасною незнайомкою?»

Ох, як довго я вигадувала текст повідомлення! Тисячу разів набирала й стирала слова. Кінець кінцем написала те, що спало на думку найпершим. Вся на нервах чекала відповіді. Допитлива Вікі кожні дві хвилини цікавилась, чи не прийшла відповідь. А я дивилась в екран смартфона й хитала головою. А згодом взагалі поклала його до кишені й приєдналась до команди. Адже до вечора нам потрібно було вигадати танець, потренуватися й, не осоромившись, виступити на перших змаганнях.

Нам поталанило! Виявилось, що Софія з дитинства займається сучасним танцем. Вона дуже швидко підібрала музику, показала нам прості, проте цікаві рухи й взагалі взяла все керівництво над постановкою номеру. А я й не проти! Бути мудрим капітаном – давати висловлюватись людям, які знаються у своїх справах. Здається, Ілля дотримувався тієї ж думки, тому що охоче слухав свою подругу (чи ким вона там приходиться хлопцеві).

Ми тренувались посеред двору, неподалік нас знаходилось ще декілька команд. Було шумно, стояв галас, але ми з усіх сил намагались зловити ритм. Емоції переповнювали. Захват, радість, ентузіазм, задоволення – все це вихором крутилось в мені. І, здається, в інших теж. Очі Вікі горіли задоволенням, а її кучеряве волосся стрибало разом з нами в такт. Женя «ловила кайф» від того, що відбувалося навколо. Тільки Настя незадоволено бурчала, що плутає ліву й праву ногу.

Ілля танцював в парі з Софією, вони були головними героями в нашому номері. Всі решта – звичайна масовка. І хоч я не дуже розбиралась в цьому, та, здавалось, що наш танець буде особливим. Оглянула команду й усміхнулась, адже вони теж особливі. На мить зустрілася поглядом з Іллею і мені здалося, що він думає про те ж саме. Усміхнулась йому трішки ширше. І не такий він уже й противний цей Ілля. Номер Богдана мені дав мало не задурно.

Ех, це літо також особливе.

Після кілька годин тренувань, після ситного обіду, ми, зморені, проте задоволені й щасливі, обговорювали наш виступ, одяг, зачіски та грим. Кожен висловлював свої ідеї й поганих серед них не було, проте обирали найцікавіші варіанти. Зупинились на білому одязі для масовки, червоному для Софії та чорному – Іллі. Волосся у всіх зібране, а макіяж на власний розсуд. Тільки головним героям – аквагрим (так, так, у нашій команді й такі таланти віднайшлись).

А після невеликої перерви, коли всі зібралися знову, Софія захвилювалась:

–Мені потрібно побачити повну картину. Зазвичай я займаюся танцями у залі, а там дзеркала...

Дівчина навіть засмутилася з цього приводу. Здається, вона відноситься до тих, хто прагне ідеалу.

–Нема питань, зафільмуємо! – запропонував Ілля.

–Так, – зраділа Софія, – слушна думка!

І вже за п'ять хвилин ми, зібравшись в купку, дивилися запис танцю. Наша головна танцюристка мало носом в екран не впиралась, роздивляючись кожну деталь та збільшуючи час від часу відео. Наш номер мені дуже сподобався. Не дивлячись на невеликий проміжок часу, ми справились на «ура».

–Так не годиться! – заявила Софія, убиваючи всю мою мотивацію й запал.

Серйозно? І що тепер? Все заново? Витріщилась на дівчину, звівши брови на лоб. Та Софія на мене не дивилась, вона засмучено поглянула на Іллю, а потім надула губки.

–Ми з тобою, наче слон і моська...

На якусь долю секунди мені здалось, що вона прикидається, настільки це тупо звучало. Але очі дівчини набралися сліз і мені довелось повірити цим емоціям. Навіть стало шкода Софію...

–Потрібно терміново це виправити! – витерла сльози вона, жадібно дивлячись на Іллю. Хлопець підтиснув губи, кивнув і щось шепнув Софії на вушко. Дівчина підбадьорилась. Еге ж, якби мені такий красень шептав ніжності на вушко... Тобто, ну й спідничник! Тільки й робить, що до дівчат залицяється. Відвернулась від солодкої парочки й стала розглядати небо. Давно я такої блакиті не бачила. Небо літом надзвичайно яскраве.

Цікаво, що ж він їй такого сказав?...

Небо! Небо! Небо!

Сказав, що йому дуже прикро?

НЕ-БО!

Мабуть, тепер Софія на сьомому небі...

«Досить думати про них! Це взагалі не твоя справа!» – насварила себе.

А небо все ж гарне!

–Маша!

–Га? – підскочила з переляку, аж серце забухкало. – Що?

Ілля стояв поряд та усміхався. Негідник! Софії своїй усміхайся, а не мені.

–Годі мріяти про прекрасного принца, твоя черга!

–Черга куди? – уточнила, дивлячись на команду. Всі вирячились на мене, наче я мала промову сказати.

–Маша-Маша, ти завжди десь поміж хмар літаєш?

Хлопець хитро посміхнувся.

–Це моя родзинка! – огризнулася. – То куди черга?

–На проби, – Ілля простягнув свою руку долонею вверх. Подивилась на неї. На Іллю. На команду. Знову на руку. Ні. Захитала головою.

–Ні, – ще раз захитала головою, – і не мрій.

Хлопець зробив крок вперед і нахилився до мене.

–Ну ж бо, Маша, – сказав тихо, – ти маєш бути за приклад.

–Для кого? – іронічно запитала.

–Для них, – кивнув в сторону команди Ілля. Лупнула на дівчат. Всі мовчали й дивились на нас.

«А нехай тобі всячина!» – зиркнула злісно на Іллю й подала свою руку. Не дивлячись на спеку, долоня хлопця виявилась прохолодною. Його пальці обхопили мої. Зловила себе на думці, що приємно триматися за руки. Тільки не з Іллею. Мені б Богдана сюди...

–Маша, розслабся! Ти надто напружена.

–Я нормальна, – силувано усміхнулась хлопцеві та щипнула його за передпліччя.

–Ай, Маша! – від несподіванки Ілля випустив мою руку й узявся за болюче місце. – Дивні у тебе загравання.

Його хибне припущення довело мене до сказу. Проте я й знаку не подала. Потрібно було дати відсіч. Взялася знову за його руку й міцно-міцно стисла.

–Та чого це ти такий ніжний? – стиснула пальці хлопця ще дужче. – Терпи, кажуть, це загартовує дух. Особливо, командний.

Рука Іллі спершу сіпнулась, мабуть, було боляче, а потім хлопець широко усміхнувся.

–Репетируємо! – гучно оголосив він усім, а потім притягнув мене до себе надто близько.

Звісно, що я стала обурюватися й вириватися. І річ навіть не в тому, що між нами залишилось зовсім мало вільного простору. І не в тому, як Ілля дивився на мене з усмішкою в очах. Річ у тім, що мені сподобалось...

Ілля

Все йде за планом.