Романтик Грицько

—Ну, будь ласочка!— благав Грицько. 

—Ні! — відрубала я.

—Ну допоможи! — продовжував він.

—Ні! — знов відрубала я. 

Що ж відбувається? Оцей "романтик" благає мене написати йому серенаду! Короче, Григорій закохався у місцеву красуню. Вона ж його не помічає, а тому я повинна написати віршик, щоб цей хлопець заспівав їй. Нормально?! Так, люблю віршувати, але романтичне щось писати — не для мене! 

Через декілька хвилин, сиділа біля хати та розпитувала цього Ромео про його Джульєтту. 

—І що любить? 

—Квіти... Точно не ромашки, волошки та троянди. Особливо з саду її бабці!— зрозуміло. Значить, він багато разів рвав квіточки для цієї пані. З її ж саду! 

—Добре...А як звати? — спитала я.

—Ксеня. 

—Угу... А що ти відчуваєш до неї?— спитала знов. 

—Ну... Коли бачу, то серце завмирає... Розумієш? 

—Нє, — по правді відповіла я.

Я згадала твір «Вітька+Галя». Тепер Грицько був Вітєю, а я його другом. Ех, ще не вистачало хати переплутати! (В творі хлопці, коли співали серенаду, переплутали хати. Тому заспівали не для дівчини серця головного героя, а для старої бабці.) 

—Ну от і все! 

Гриця швидко прочитав вірша. Почухав потилицю та побіг собі. 

—Ти куди?— спитала я. 

—Тренеруватися! Треба на гітарі мелодію підібрати! 

Добре, що він вмів грати хоч на гітарі! Перед тим, як мій товариш пішов, нагадала йому, щоб не співав, а просто прочитав вірша. Ви ж пам'ятаєте його голос? 

На дворі знов порався Маковецький. Я вирішила обійти його. 

—Аліса! Привіт, а ти не бачила Панаса? 

—Ем, ні. Краще не чіпати його. 

—Ти права, але ця штука точно йому сподобається! 

—Не думаю, що пральна машина з двигуном буде корисна для голови села, — відповіла я, почухавши потилицю. 

—Ти права... 

Далі проходила повз Дениса. Він якраз ловив гусей. Впавши ще раз в грязюку, побачив мене. 

—Привітики! Допоможеш зловити? 

—А вони хоч твої? 

—Звичайно! Мамця попросила зловити! 

Тепер ми вдвох бігали за гусями. Спочатку усе йшло прекрасно, але птахи зрозуміли, що можуть теж бігати за нами. Тепер я та Денис зі страхом в очах тікали від розлючених гусей. 

—Сюди!— гукнув хлопець.

Він допоміг мені залізти на дерево. Це виглядало смішно! Ми мовчки сиділи та сміялись. Наші вороги потроху пішли. За цей час я розповіла про Григорія та його перше кохання. Денис засміявся. Ми вирішили ввечері прослідкувати за Грицею. Якщо що допоможем йому. 

Гусей так і не спіймали, але проходячи повз бабу–пліткарку Мавку, почули одну розмову: 

—Наш голова вирішив село продати! Тай документики вже приготував. Та не брешу! Сама чула, як він по телефону розмовляв. Каже:«Навіщо нам це село?! Треба продати!». А, що продати? Звичайно, що Жайворонок! От поганий дідуган! 

—Та ви що! Ніколи б такого не зробив! Навіщо йому це?— спитав Денис. 

—А ти помовч! Алісо, краще довідайся у Панаса сама. Як? Ну проберися в будинок. 

От і вирішили. До вечора ще далеко, тому встигнемо і на виставу Григорія. Настала десята година ночі. Ми одягли на себе довгі ковдри та намалювали страшні обличчя. Також узяли й ліхтарики. Так, я та Дениско будемо лякати голову села! Треба ж його виманити з хати! 

Тихенько підійшовши до вікна, постукали по склу. 

—Хто там?!— почувся крик.

Дід Панас у червоному халаті вийшов надвір. Денис вискочив з–за кущів та страшним голосом промовив : 

—Я прийшов по тебе! У–а-а-а-а-а!!!! 

Ви б бачили голову! Він побіг куди очі дивилися. Тепер треба і до будинку. Так, це не дуже добре, але продавати село — ще гірше! На столі лежало безліч паперів. От тільки там аж ніяк не було навіть слова про продаж села. Тільки зараз допетрили, що баба Мавка щось не так зрозуміла. Ех, бідний дід Панас! 

***

Грицько, узявши гітару почав співати своїй дамі серця. Ця мелодія була водночас і сумною і веселою, красивою та незабутньою. Ми сиділи у кущах та дивилися на це диво. 

—Моя красива дама серця, 

Без тебе, наче без джерельця, 

Не сплю, не їм, без тебе, Ксеня, 

Яка ж чудова....,— о ні! Невже забув? Що ж робити? 

—Яка ж чудова в тебе свиня! — вирішив поекспериментувати. 

Денис ледь не заплакав від сміху. Я штурхнула його в плече. 

—Заспокойся! 

—П—пробач! Це так прекрасно! 

—Дуже смішно! — розізлилася я. Адже моє творіння так перекрутили! 

Грицько весело продовжував повторювати вірш. На вулиці з'явилась мама Ксенії. Вона взяла палицю та… побігла за Грицею.

—А ну стій! Ти бачив час?! Чого ореш під вікном?! Ану стій! — гукала ця жінка.

Нас теж помітили, а тому тікали разом. Перелізши паркан, почвалали додомцю. Який дивний день! І чого їй не сподобалось? Ех, Гриця навіть не побачив свою красуню. 

Біля хати нас чекав ще один сюрприз. 

—Та кажу ж, що був справжнім! Привид біля дому! — кричав голова. 

Люди навколо сміялись, але тільки баба Мавка мовчки затулила руками рота. Може, більше не буде казати те, в чому не впевнена?