Яблучний іспит

Ми приїхали вранці. Сонце яскраво сяяло. Вітерець підіймав догори моє несправжнє волосся. Цікаво, які тут люди? Я обожнюю села! У кущах хтось зашурхотів. Бабуся, узявши валізки, пішла до хати. 

—Хто там? — спитала я.

З кущів вискочив хлопчик з дивним солом'яним капелюшком. Він подивився на мене. 

—Кирило!— гукнув хлопець. 

—Щ–що?— здивувалась я. 

—Вже Галак? — продовжував він.

—Пробачте? Ви з іншої країни? — знов не зрозуміла я.

—Тьфу ти!  Набридли вже ці паролі змінювати. Який зараз? Стопе, ти ж не звідси! З міста? Я так і знав. Прошу пробачення, леді! Ось вам,— він простягнув букет польових квітів. 

—Ем, дякую. 

—І так, я Григорій. Вітаю в селі Жайворонок. Не турбуйтесь, за екскурсію платити не треба. Пішли!— він потягнув мене за руку. 

Ми пішли спочатку до озера. Воно блищало на сонці та переливалося різними барвами. Така краса! Григорій весело посміхнувся та ледве не затанцював на, так званому, мості з поваленого дерева. Бульк! Хлопець опинився у річці весь мокрий. 

—Ти як? — спитала я, дещо злякавшись.

—Норм! Така гарна водичка. Тепла, о рибка! — він ухопив невеличкого карасика руками.— Хех, дивись який гарнюня! 

Я зареготала. Потроху Григорій виліз з води. Його капелюшок смішно звисав з голови. 

—Настрій з'явився? Це добре! Пішли далі. 

Потім мені показали різні сараї, корів, кіз, свиней... Через декілька хвилин ми опинились біля будинку на дереві. Хлопець постукав ногою по корі. 

—Виходьте, пані та панове! До нас новенька. Її ім'я,— звернувся до мене,— як тебе там? 

—Аліса. 

—Аліса,— повторив він. 

—Хай залазить,— гукнув чийсь голос. 

Мені стало трішки страшно. Вилізши на дерево, зустріла дівчина з довгим волоссям і капелюшком. Вона серйозно подивилася на мене. 

—Вітаю! Хочеш до нашого клубу? 

—Ну... напевно, — відповіла я.

—Окей. Тарасику, де тебе носить? 

І тут з'явився хлопець з кучерявим волоссям і засмаглою шкірою. Може, головний? Моєму здивуванню не було меж! 

—Хм, ну добре. Якщо пройдеш іспит, то... станеш однією з нас. Грицько, де ти?— значить того хлопака ще так називають? 

—Тут я! — мій товариш, з рудуватим волоссям і промоклим капелюшком,  тримав гусака. Що це за дива? 

—Завдання просте. Тобі потрібно пробратися до діда Трохима та взяти декілька яблук. 

—Тобто вкрасти? — вигукнула я.

—Ну, ні! Просто позичити. Потім повернеш. Головне, щоб він тебе не побачив. Я допоможу! 

***

Ми стояли перед величезним парканом. Цей дідусь "дуже добрий", як на мене. Добренько, просто взяти декілька яблук, і все. Грицько почав розповідати всі подробиці цього діла. У цей час я постукала у двері дідуся. Хлопець витріщився на мене. 

—Ні! Що ти робиш?! — почав розмахувати руками. 

На порозі з'явився дід Трохим. Він виглядав доволі строгим та серйозним. Його холодна байдужість налякала мене.

—Що тобі? — спитав дід.

—Можна трішки яблучок? Я тут недавно жити почала, хочеться поїсти ваших гарних плодів. 

Трохим аж розцвів. Він хутко нарвав мені декілька свіжих яблучок. Подякувавши, пішла до свого товариша, який ховався у кущах. 

—Ось,— простягнула йому. 

—Ти... Ти.. Та як?! Він нікого не підпускає до себе! — не зрозумів хлопець.

—Просто треба вміти просити,— посміхнулась у відповідь.

Грицько образився, але це не та людина, яка буде довго засмучуватись. Короче, місію виконала на відмінно. Ну звісно не без допомоги Григорія (бо він попросив так сказати ). Далі на нашій базі довідалась, що ту дівчинку звати Олеся. Тарасик, Олеся та мій товариш. Непогано! 

Мені на голову одягли солом'яний капелюшок. Тепер я в цій компашці. Не думала, що так швидко знайду друзів. Але це ж класно! От бабуся зрадіє. 

Вдома мене нагодували смачною рибою та печеною картоплею. Ввечері Грицько запросив з ними поспівати біля вогнища. Я таке тільки у фільмах бачила! Сподіваюсь, що буде весело. 

Відпрошуюся в бабусі піти, вона через силу погоджується. 

—Тільки не довго! — каже.

—Без питань! Бувай, — я йду до дверей та радісно махаю руцею.

Грицько тримав гітару, а Олеся з Тарасиком грілися біля вогнища, яке танцювало свій танок. Тільки воно розуміло ці рухи, які змінювались кожну хвилину. Повітря нашіптувало пісні, а ноги самі пішли в цей дивовижний вальс. Тільки ти, вітер та вогонь. 

Музика пришвидшувалась. Я не могла стримати сміх. Хоч Григорій гарно грав, але голосу зовсім не мав. Ви б чули цей спів! Хоча, тобі, мій любий читач, пощастило, бо не дізнаєшся як співає цей хлопак. Це жахливо! 

Вечір добігав кінця. Місяць ставав дедалі яскравішим. Краса довкола не давала заснути. Я повернулась додому з гарним настроєм. Це був чарівний вечір! Я та мої нові друзі. Завтра нас чекає багато цікавого.