Пролог

Лікар ще раз почухав потилицю . Бабуся виглядала стурбованою. Її ,вже старе обличчя ,мало ще декілька нових зморшок . Я знала , що нічого хорошого почути не зможу . 

-Алісо , підеш у коридор ? Моя медсестра приготує тобі какао , - лікар Давид завжди мав хороший настрій. Зазвичай для того , аби пацієнт мав надію . Навіть тоді , коли її зовсім не варто очікувати . 

-Добре . 

Я знала , що це означає. Якщо б результати аналізів покращилися , то мене навпаки обов'язково залишили в кабінеті. На жаль , прошуть вийти . Навіть квіти мають надію цвісти , тільки зірвавши , в'януть вони .... 

Вийшовши з приміщення, сіла під дверима . Вдома не мала дзеркал . Просто не хочу бачити кожен ранок своє хворе обличчя . Це жахливо ... Я почула , як лікар зітхнув . 

-Ви вже самі знаєте результати ... 

-Скільки ? - у голосі бабусі відчувався страх . 

-Максимум три місяці .... 

-Я не зможу просто дивитись , як моя онука помирає . Як та свічка , що просто згаса ...

-А і не потрібно ! Будь ласка , зробіть так , щоб це літо стало найкращим для неї . Хай вас Бог хранить . На все добре ... 

-Я ... спробую . 

Я сіла на підлогу . На очі накотились сльози . 

-Боже , прошу тебе , будь ласочка почуй ! Зроби так , щоб це літо стало найкращим ... Я хочу бачити усмішки на обличчях людей . Амінь ! 

Бабуся обійняла мене . 

-Бабусю , я хочу до села . Це буде найкраще літо в моєму житті !