Розділ 30

Соня першою відвела очі й схрестила руки на грудях. Якщо він і здогадався, що насправді сталося , то нехай здогадується далі. Вона точно ні в чому не винна! Ну, майже.

Але внутрішнє роздратування та панічний страх вимагали негайного виходу. Тому дівчина знайшла поглядом головне джерело своїх бід і злісно наставила вказівний палець прямо на дядька Гриця.

— Ще раз мене перед кимось оббрешете — піду до баби Рози й закодую вас так, що від однієї думки про алкоголь вивертатиме до кінця днів!

Чоловік від такої нахабності та несподіваної погрози нервово гикнув, белькотнув щось невиразне й миттєво закрив рота.

Соня відчула крихітне полегшення й звично смикнула себе за палець, заспокоюючи пульс.

— Пане лейтенанте, думаю, ми всі нарешті можемо розійтися по хатах, — промовив Богдан, не зводячи здивованого й важкого погляду з дівчини.

Ковтун переглянувся зі сторожем, потім із Грицьком, який після згадки про бабу Розу та примусове закодування взагалі боявся дихати в бік Соні. Лейтенант пригнічено зітхнув і згорнув додаток із недописаним протоколом:

— Прямих доказів... немає. З огляду на обставини, відкривати провадження підстав дійсно немає.

— Отож-бо й воно, — Богдан зробив крок уперед, і Соня мимоволі сіпнулася на сидінні, підбираючи ноги. — Миколо Борисовичу, завтра вранці береш Гриця й чекаю вас у себе.

Микола навіть не подивився на Соню. Квапливо схопив Грицька за рукав і потягнув геть.

— Ми пішли, Богдане Васильовичу... Доброї ночі, — забурмотів він.

Ковтун полегшено видихнув, потер втомлені очі й відчинив дверцята свого авто:

— Добре, Богдане Васильовичу, як знаєте. Громадянко Сідаш, можете бути вільні. Але зранку чекаю вас із паспортом для остаточного встановлення особи. А Віталію Петровичу сам наберу, як тільки він з'явиться в мережі.

— Дякую, лейтенанте. Зранку все буде, — коротко кинув Богдан і розвернувся до дівчини: — Ходімо, Софіє Павлівно.

І от наче покликав він її спокійно, але з такою владною інтонацією, що Соні невимовно захотілося провалитися крізь землю або залишитися в поліцейській машині. Проте вона мовчки схватила свій мертвий айфон і виборсалася із салону.

Коли дівчина поглянула на широку спину Богдана, який розвернувся й покрокував попереду, серце знову зрадницьки стислося. Навколо панувала густа нічна тиша, яку порушував лише голосний спів цвіркунів. Бісові комахи наче насміхалися з неї в цю хвилину.

Богдан підійшов до водійських дверей свого позашляховика і, перш ніж сісти за кермо, повернувся до Соні. М'яке світло фар різко підкреслювало його гострі вилиці та суворий, темний погляд.

— Сідай, — тихо, але так, що заперечувати не виникало жодного бажання, наказав він.

— Та що ви... — Соня спробувала видавити з себе невимушену усмішку, але вийшов лише кволий рух губ. — Я вже якось сама дійду...

Богдан повільно видихнув, зробив кілька кроків до пасажирських дверей і навстіж відчинив їх. Потім повернувся до неї.

— Я наполягаю.

Соня знову нервово смикнула себе за мізинець і озирнулася назад, ніби шукала бодай якийсь рятівний варіант. Але Ковтун уже завів двигун і поволі вирулював на дорогу в бік села. Порятунку чекати було нізвідки.

Вона приречено опустила голову й підійшла до машини. Глянула на освітлений салон так, ніби він ховав у собі всі тортури пекла.

— Якщо сьогодні найгірший день, то завтра обов'язково має бути краще, — тихо, майже пошепки проговорила дівчина собі під ніс.

— Це ти до чого зараз? — насупився Богдан.

— Нічого. Набралася мудростей у вашої племінниці, — Соня підняла голову й лише зараз чітко усвідомила, наскільки він вищий за неї.

— Я чекаю, — Богдан виразно кивнув підборіддям у бік сидіння.

Соня заплющила очі й сіла в салон. Дверцята за нею зачинилися з глухим клацанням, надійно відрізаючи будь-які шляхи для втечі.

Богдан швидко обійшов авто й зайняв водійське місце. Усередині великого позашляховика раптом стало дуже мало повітря. Чоловік не поспішав повертати ключ у замку запалювання. Він мовчки повернувся до неї, спираючись ліктем на кермо.

— А тепер, Софіє, ти мені розкажеш правду. Бо якщо я зараз поїду в табір і не застану там одну нам обом добре знайому особу... у нас із тобою буде зовсім інша розмова.