Розділ 23

Паркан виявився ще тим засранцем. Тобто розмалювати його балончиком у Лєри виявилося в рази швидше, ніж тепер очистити. Дівчата витратили на це майже тиждень, адже мала не могла весь день присвятити виправним роботам — як не крути, вона в першу чергу була вихованкою в таборі, у якої був свій розклад, лінійки та заходи. Та й сама Соня намагалася щодня допомагати бабусі по господарству, тому звільнити час для поїздки до табору могла лише під вечір, коли спека трохи спадала.

Спочатку їм довелося повністю змивати стару фарбу, щоб заново покрити весь металопрофіль рівним шаром. У два шари, як і вимагав суворий регламент Богдана Васильовича. На щастя, сам він поки не показувався Соні на очі ближче ніж на відстані витягнутої руки. Вона бачила його лише здалеку: коли він з'являвся на подвір'ї з якимись паперами, розмовляв із волонтерами чи просто проходив повз них у своїх справах, підкреслено тримаючи дистанцію і роблячи вигляд, що їх не помічає. Чи то він сам не хотів роздмухувати згаслий конфлікт, чи то Соня своїм виглядом дала зрозуміти, що лекцій більше не потребує. Приймав і оцінював готову роботу він уже тоді, коли Соня йшла додому. Усі зауваження він передавав через племінницю.

За цей час Соня встигла досконало вивчити внутрішній графік табору. Її обличчя примелькалося і її стали впізнавати. Деякі вожаті та вихователі, які наглядали за дітьми, залюбки зупинялися перекинутися з нею кількома словами.

А от першого дня Соня навіть зіткнулася носом до носа з тією самою трійцею «рожевих покемонів», які так жорстоко знущалися над Лєрою за березовою алеєю. Щойно вони з'явилися на доріжці, Лєра вся підібралася й буквально завмерла з ганчіркою в руках, миттєво повертаючись у свій захисний режим. Соня кинула на дівчат швидкий, оцінюючий погляд і лише спокійно, ледь помітно усміхнулася.

— Ну і ну, — протягнула самовпевнена лідерка компанії, імені якої Соня так і не знала. — Дивіться, дівчата, у нашої криси з'явилася особиста помічниця. Тепер вони вдвох бруд розмазують. Мабуть, за це теж додатковий пайок від директора належить?

Її товарки слухняно й неприємно засміялися. Лєра ще сильніше стиснула пальці, аж кісточки побіліли.

— А ви, я дивлюся, досі практикуєте колективне цькування у вільний від табору час? — Соня ліниво сперлася на паркан, тримаючи пензлик як диригентську паличку.

— Ми просто зневажаємо крис і стукачів, — відрізала інша дівчинка, схрестивши руки на грудях.

— Хм... як цікаво, — Соня задумливо постукала себе чистим зворотним кінцем пензлика по губі. — Юридична безграмотність у вашому віці — це, звісно, не злочин, але виглядає сумно. Обвинувачення без прямих доказів називається наклепом і тягне за собою репутаційні втрати. Ви вказуєте на  факти чи просто озвучуєте свої догадки?

— Кому ти чешеш! — огризнулася лідерка, помітно нервуючи від Сониного спокійного тону. — Весь табір знає, що вона своєму дядькові все здає! Через неї нас позавчора на дискотеку не пустили, бо хтось розказав, що ми за корпус бігали!

— А ти навіть на секунду не допустила думки, що твої твердження хибні і ти можеш помилятися? — Соня іронічно вигнула брову.

— Я ніколи не помиляюся! — дівчинка гордо підняла підборіддя, намагаючись здаватися вищою.

— Тоді у мене для тебе погані новини. Подивися-но туди, — Соня спокійно показала пальцем вгору, на чорну камеру, що висіла прямо над хвірткою.

Дівчата синхронно озирнулися.

 — І що? — буркнула одна з них.

— Ви жодного разу за всю зміну не задумалися про те, що тут камери відеоспостереження висять на кожному кутку?

— Вони фейк! — огризнулася третя, яка до цього мовчала. — Всі в загоні знають, що це просто пластикова бутафорія для залякування!

— Лєро? — Соня м'яко перевела погляд на дівчинку. Та щосили намагалася не влазити в цей спір, але, відчувши підтримку, кинула швидкий погляд на Соню, а потім прямо в очі своїм кривдницям.

— Дядько серйозно і дуже відповідально ставиться до безпеки й своїх обов’язків, — тихо, але чітко відкарбувала Лєра. — Він ніколи в житті не став би встановлювати бутафорію. Усі камери підключені до сервера в його кабінеті. Тож ваші нічні походеньки за корпус він просто побачив на моніторі.

Трійця «покемонів» миттєво зблідла, а потім густо почервоніла від сорому й безсилої злості. Не знайшовши, що відповісти, вони різко розвернулися на п'ятах і швидко покрокували вглиб території табору.

Соня подивилася їм услід, а потім повернулася до Лєри:

— Ти навіть не намагалася їм раніше пояснити, що їх банально засікли, а не ти здала?

Лєра тихо пожала плечима, повертаючись до відмивання залишків фарби.

— Вони не хотіли мене слухати. Бо тоді не треба визнавати, що самі облажалися.

Більше вони цю тему не чіпали.

За кілька наступних днів Соні навіть вдалося ближче познайомитися й потоваришувати з деякими іншими дітьми з табору. Найчастіше біля їхнього «робочого місця» опинялися троє хлопців, яких вона зустріла, коли вперше приїхала сюди.

Хлопчина з довгим, вічно скуйовдженим волоссям, Влад, щиро вважав себе неймовірно крутим чуваком і беззаперечним лідером їхньої маленької неформальної групи. Наступним був Андрій — у нього був якийсь особистий пунктик на дивний, кричущий одяг. Його щоденні аутфіти завжди виглядали максимально яскраво й трохи різали око своїм неоновим поєднанням кольорів. Третім у компанії був Артем — найспокійніший, тихий і сором’язливий хлопець. Він постійно ховав очі, любив читати книги й грати в стратегії на телефоні. Соня спочатку щиро не розуміла, як такий інтелектуальний тихоня взагалі зміг зтоваришуватися з цими двома розбишаками.