Розділ 19

Соня підірвалася на дивані, ще перебуваючи в шоці від власного сну. Серце гупало в грудях, як навіжене, а повітря з шумом покидало легені. Дівчина дико озирнулася довкола, впізнаючи кімнату, і знесилено впала назад на подушку. Трясця! Їй приснилося, що вона в паніці тікала через якісь хащі від дурацької бабциної кози, а Лєра сиділа верхи на залізному паркані й істерично сміялася, показуючи на неї пальцем. Навіть уві сні від цієї сімейки не було спокою.

Після вчорашньої розмови з Русланом Соня ще довго лазила в інтернеті, безцільно гортаючи стрічку, щоб просто заспокоїтися після тих жахливих весільних запрошень, і сама не зчулася, як заснула в обіймах із планшетом.

Рука автоматично потяглася до телефона. Руслан відписав близько опівночі: повідомив, що вже вдома, і побажав доброї ночі. Зараз була майже восьма ранку — у Києві в цей час життя починало вирувати, і він, скоріш за все, саме прокидався на роботу. Соня швидко накидала кілька теплих слів у відповідь і відправила, намагаючись не думати про вчорашні розбіжності.

Спробувала потягнутися, але ліве стегно миттєво віддало гострим болем. Дівчина скривилася, потерла забите місце, де вже набрякав багряно-синій слід від козячого рога. Разом із болем прийшов і спогад про вчорашній день. Чорт... Трикляте відпрацювання в таборі.

Вона ж могла з абсолютно легкою совістю просто не йти туди. З якого дива? Хай те мале, зухвале дівчисько саме фарбує паркан свого правильного дядька. Їй, Соні, Богдан усе одно нічого не зробить. Ну яке хуліганство? Не вона перша почала малювати, вона лише хотіла виправити ситуацію! Та навіть якщо цей занудний директор зайде так далеко, що здуру піде по судах чи поліції, Руслан його в Києві просто на шматки розірве. Має ж бути користь від зв'язків та авторитету майбутнього чоловіка.

Ця думка викликала на обличчі Соні легку, переможну посмішку. Шкода, звісно, що вчора через офісну метушню Руслана не вдалося розповісти йому все. Але якщо Богдан спробує грати брудно, вона вивалить нареченому абсолютно все: і про Лєру, і про ідіотські погрози директора. Знайшовся теж маніпулятор! Нехай розбирається зі своєю соціально дикою племінницею сам. А Соня проведе залишок законної відпустки так, як планувала від самого початку: сонце, книжки, повна тиша і спокій.

З такими приємними думками дівчина нарешті підвелася з дивана й вийшла з хати. На подвір'ї вже щосили пахло літом, пригрітим деревом і ранковою росою.

 Бабуся Ганя в старому робочому халаті саме поралася на задньому дворі біля поросят. Побачивши онуку, старенька щиро, світло усміхнулася, витираючи руки об фартух:

— О, Соню, ти чого так рано піднялася? Хоч би поспала ще, у місті і так недосипаєш.

— Та вже не хочеться, ба, виспалася, — Соня підійшла ближче, мружачись від яскравого сонця.

Вона мимохідь кинула короткий злий погляд на противну козу, що паслася на прив'язі неподалік. Зірка у відповідь зневажливо мекнула, навіть не перестаючи жувати якусь травинку. Ніби реально насміхалася з її синяка.

— Ну, раз встала, то давай снідати, — бабця швиденько скинула робочий халат, залишаючись у легкій ситцевій сукні, і поклила Соню до літньої кухні.

Сніданок у бабці завжди був окремим ритуалом. Старенька накришила свіжого салату з перших домашніх огірків та помідорів, заварила ароматний ромашковий чай, нарізала солоної бринзи й посмажила домашні яйця з яскраво-жовтими, майже помаранчевими жовтками. Соня обожнювала ці моменти. У місті вона зазвичай перехоплювала на бігу сухий круасан із кавою, а тут... Тут відчувалася справжня, безумовна любов і турбота, яка миттєво заряджала її внутрішню, майже виснажену батарейку. Від цього простого тепла на душі ставало затишно й безпечно.

— Ти сьогодні вдома сидітимеш чи знову плануєш десь вештатися, як учора? — бабця лагідно підсунула до онуки тарілку з гарячою яєчнею.

Соня так і не наважилася розповісти про нічні пригоди й табірний вандалізм. Не хотілося хвилювати стареньку. Тому вона ухильно відповіла, що спочатку була у справах з дільничним Віталіком — що технічно було чистою правдою, — а потім просто гуляла околицями.

— Сьогодні точно вдома, ба. Потрібно по роботі одне завдання докрутити, — це теж було правдою. Шеф ще ввечері скинув їй на пошту проект нового стажиста з проханням зробити професійний аудит. Добре, що робота була не її власна, а чужа — це не вимагало надто багато нервів.

— О,  це добре, — зраділа бабця Ганя. — То, може, ти мені поміж своєю роботою допоможеш вишню обірвати під хатою? А то вже геть перестигає, осиплеться. Закрутимо пару баночок у власному соку на зиму.

— Ба, ну навіщо зараз гратися з тими банками? — Соня ліниво зітхнула. — Давай просто зберемо, засипем у пакети й заморозимо в камері? Це ж п'ять хвилин справи.

— Ой! — бабця махнула на неї сухою, жилавою рукою. — Що ти мені зі своїм «заморозимо» щоразу торочиш. А як світла знову не буде по кілька діб, то що мені з тою морозилкою потім робити? Потече все, пропаде праця!

— Ну ми ж із дівчатами купили тобі минулого року потужну зарядну станцію, вона тримає камеру! Нічого з твоєю морозилкою не станеться, — спробувала аргументувати Соня.

— Закрутимо в банки, я сказала, — відрізала бабця тоном, який не терпів заперечень. — Воно надійніше. Та й морожена вишня після розмерзання геть не така на смак, як каша стає. А в баночці — кожна ягідка як жива.