Розділ 10

Соня, тихо сміючись, продовжувала виводити затійливі лінії на паркані, наспівуючи під ніс смішну дитячу пісеньку. Її спільниця стояла ближче до краю і також із розмахом малювала свої закарлючки.

Раптом навколо спалахнуло світло від ліхтаря, що був по той бік паркану. Це сталося так неочікувано, що Соня на кілька секунд просто заціпеніла, не в змозі зорієнтуватися. З боку Лєри почулася добірна, зовсім не дитяча лайка. Соня різко повернула голову, але мала вже встигла вхопити своє худі і, кинувши коротке «пробач!», зникла за рогом паркана, розчинившись у густих кущах.

— Що?.. — Соня все ще розгублено кліпала очима, коли хтось залізною хваткою схопив її за зап'ястя.

— Попалася. І що ж це ми тут робимо? — голос здався їй дивно знайомим.

У ту ж мить прямо в обличчя вдарив промінь ручного ліхтарика, змусивши її зажмуритися й відвернутися.

— Дуже добре, — продовжував чоловік, міцно утримуючи її на місці. — Нарешті ти мені попалася, маленька бешкетнице. Зараз ми поговоримо про твої нічні прокази. Але вже з твоїми батьками.

— Що? — Соня нарешті змогла підняти голову, коли чоловік опустив ліхтарик. — З якими батьками?

Уся ситуація була настільки абсурдною, що здавалася якимось химерним сном. — А як ти думала? Вчинити акт вандалізму й просто дати драпака? Так усе планувалося?

— Що? — Соня дурнувато вставилася в темряву.

— У тебе проблеми зі слухом? — чоловік починав помітно злитися.

Дівчина досі не могла чітко розгледіти його обличчя, бо він стояв спиною до ліхтаря. І тільки тепер до неї помалу почало доходити, що саме сталося. Здається, вона влипла по самі вуха. Соня озирнулася на кущі, але від Лєри, звісно ж, і сліду не залишилося.

Стоп. Він що, справді прийняв її за підлітка? Ця думка викликала в неї нервовий смішок.

— У тебе якась дивна реакція на злочин… — чоловік на секунду розгубився від її сміху. — Але мені байдуже. Давай, набирай батьків.

— Ні, я… — і вона знову не стрималася, прикриваючи рот вільною рукою.

Незнайомець терпляче чекав, поки в неї мине цей напад істеричних веселощів. — Перепрошую, але все зовсім не так, як вам здається. Дозвольте мені пояснити.

— От приїдуть твої тато з мамою, тоді й будеш пояснювати. Набирай, я чекаю, — тон чоловіка був залізобетонним.

— Я не буду нікому телефонувати, тому що сталася безглузда помилка, — Соня все ще щиро вірила, що вони от-от заговорять як нормальні дорослі люди.

 — Ага, — він іронічно фиркнув. — Помилка в тому, що тебе спіймали. І чому взагалі ти обрала саме мій паркан?

— Я не… — Соня глибоко вдихнула, намагаючись опанувати себе. — Слухайте. Я взагалі не знаю, хто ви. Я просто допомагала одній дівчинці.

— А, то в тебе ще й спільниця була? — він швидко озирнувся навколо. — Але, здається, вона виявилася прудкішою за тебе. Я не змушую тебе її здавати, якщо маєш якусь підліткову солідарність. Але відповідати доведеться тобі. Це псування приватного майна!

— Я розумію, — Соня спробувала вивільнити руку, яку чоловік досі тримав мертвою хваткою. Не вийшло.

— Навіть не думай. Я тебе не відпущу.

— Слухайте, а це взагалі законно? — Соню починала відверто бісити його самовпевнена поведінка. Нехай він хоч тричі охоронець чи директор, але переходити межі вона не дозволить.

 — Так, ти мені тут розумницю не вмикай. Телефон у руки і дзвони батькам.

— Та не буду я нікому дзвонити! Ви бачили, яка вже година? Ніч надворі!

— О, отже, ти відмовляєшся? — він трохи нахилив голову до неї.

У нічному повітрі виразно пахнуло дорогим чоловічим гелем для душу. Таке враження, ніби його щойно витягли з гарячої ванної, а не з нудного нічного чергування.

— Я можу все пояснити. Це непорозуміння, ви помиляєтеся щодо мене.

Чим більше вона намагалася пояснити ситуацію, тим абсурднішою та здавалася.

— Добре, — чоловік прийняв якесь рішення й розчаровано похитав головою. — Не хочеш по-доброму, зробимо інакше.

Він дістав телефон із задньої кишені джинсів і почав шукати номер у списку контактів. Світло від екрана нарешті яскраво впало на його обличчя, і Соня нарешті змогла його розгледіти. Перше, що кинулося в очі — суворо насуплені, густі брови. Холодне світло підкреслило різкі, рубані риси обличчя, зробивши їх візуально грубими й владними. Соня мимоволі проковтнула важку грудку в горлі.

З динаміка почулися довгі гудки.

— Алло, привіт. Вибач, що так пізно, але тут у мене спіймана на гарячому маленька злочинниця.

Соню миттєво накрило гарячою хвилею обурення. Цей віслюк просто не дав їй сказати жодного слова на свій виправдання! Та ще й продовжує наполегливо тримати її за малолітку! Вона смикнулася, намагаючись перехопити його телефон вільною рукою, але чоловік був набагато вищим і вправнішим — він просто підняв руку вгору.

— Так, упіймав на місці злочину. Ага. Тільки-но встановили новий паркан, а сьогодні його вирішила спаскудити якась місцева шпана.