Розділ 6

Дві інші дівчини випустили свою жертву й наблизилися до лідерки. Усе тіло мимоволі напружилося. Серце загупало швидше.

— Добре, дівчата. Давайте так. Зараз ми всі розходимося, і я забуваю, що взагалі вас тут бачила.

 — А якщо ні?

— А якщо ні, то я просто сфотографую ваші милі личка й покажу вашим мамам.

— Та хоч президенту показуй, — фиркнула рожевоволоса.

Але коли Соня справді навела на них телефон, зухвала усмішка дівчини помітно зблякла.

— Видали! — гаркнула лідерка й рвонула до Соні.

 — Ой-ой, — протягнула та, піднімаючи телефон вище. — Не так швидко. У мене хороша реакція.

— Видали, сказала! — рожевоволоса знову сіпнулася вперед.

— Не раджу, — спокійно попередила Соня. — Фото вже в хмарі.

Це була брехня. Нахабна й миттєва. І вона дуже сподівалася, що цього вистачить.

 —  Та прибери той телефон! — насупилася одна з нападниць.

— Пізно.

І в цей момент дівчинка, яку вони щойно тримали, раптом ожила.

 — Та відчепіться ви вже! — крикнула вона й з усієї сили штовхнула одну зі своїх кривдниць.

Цього ніхто не очікував. Почалася коротка, але вкрай хаотична штовханина.

— О ні-ні-ні, — Соня кинулася між них, намагаючись розтягнути всіх одночасно. — Ми ж не в «Голодних іграх»!

Хтось боляче зачепив її лікоть.

— Та дай сюди! — лідерка стрибнула вперед, хапаючи Соню за руку, в якій був телефон.

І тут з-за кущів почувся знайомий, хрипкуватий голос:

— Опа-а-а… а що це в нас тут? Бої без правил?

Усі миттєво озирнулися. На стежці, похитуючись, стояв той самий місцевий пияк із магазину. У розтягнутій майці, капцях на босу ногу й зі шурхітливим пластиковим пакетом у руці.

— Дядьку Грицю, йдіть собі куди йшли, — закотила очі дівчина з висвітленим волоссям.

— Я тобі не дядько, — образився той, кумедно надувши губи. — Я — громадянин. І свідок!

Соня одним різким рухом вирвала руку із хватки рожевоволосої.

— О! — одразу вхопилася вона за шанс. — Саме те, що треба. У мене навіть свідок є.

— Я все бачив! — гордо заявив Гриць, хоча очевидно не помітив і половини. — Троє на одну. Ганьба!

— Та нічого ти не бачив!

— Бачив! І Богдану скажу!

Дві дівчини відразу відступили на крок. Але лідерка продовжувала стояти, люто насупивши брови.

— Ходімо звідси, — пробурмотіла зеленоволоса й смикнула подругу за рукав футболки.

— Це ще не кінець, — кинула лідерка тій, що стояла в яєчному жовтку.

Вони розвернулися і, картинно не поспішаючи, аби це не виглядало як втеча, рушили в бік дороги. Лише коли кущі за ними зашаруділи, Соня зрозуміла, що досі тримає руку з телефоном піднятою. Вона повільно опустила її.

— Дякую, — повернулася вона до Гриця.

Той гордо випростався.

— По мені зараз не скажеш, але я в молодості три роки в добровільній народній дружині відпахав! Хуліганів на раз-два розганяв!

І, задоволений власною героїчністю, похитуючись, пішов далі своєю дорогою. Соні мимоволі згадався вовк із мультика «Жив-був пес» з його безсмертним: «Ти заходь, якщо що...».

— Неочікувано, — з її грудей вирвався легкий смішок.

— Він що, п’яний? — раптом пролунало позаду.

Соня обернулася:

— Що?

— Ну... здається, він геть п’яний, — дівчинка стояла не рухаючись. Жовток уже підсихав на її щоці, неприємно стягуючи шкіру. Вона дивилася на Соню диким, вовчим поглядом — без жодного натяку на вдячність. Скоріше з глибокою образою, що хтось чужий побачив її слабкість.

— А… хто його знає, — Соня потерла місце на руці, де її схопила рожевоволоса. — Твої подруги? — вона кивнула в бік, де зникла трійця.

— Ага. Смертельні вороги з клану Рожевого Покемона, — дівчинка буркнула це з явним підлітковим сарказмом і підняла з землі своє худі, потоптане ворожими кедами.

— Може, хочеш сказати «дякую»? — не втрималася Соня, з цікавістю позираючи на малу.

— Ні. — дівчинка пирхнула й провела рукавом по обличчю, розмазавши жовток ще більше. - Я ж не просила тебе мені допомагати. І взагалі, чого ти полізла?

— Бо троє били одну? — Соня здивовано підняла брову.

— І що? Я б і сама впоралася, — дівчинка дивилася насторожено й недовірливо.

— Авжеж, — серйозно кивнула Соня. Потім нагнулася й підняла свій покинутий пакет із морозивом, яке вже мабуть перетворилося на рідину.

— Вони просто напали зненацька, — огризнулася мала, виправдовуючись.

 — Ага. А яйце на голові — це новий вид тактичного маскування?