Розділ 4

Так почалися «літні канікули» в селі. Щоранку бабуся давала нові завдання на день. За важкою фізичною працею Соня могла бодай на якийсь час не думати про покинуті справи в столиці. Але, звісно, міське життя не збиралося відпускати її просто так: кілька разів набирали колеги, щоб спитати поради по роботі. На це Ганя лише бурчала під ніс, що онука у відпустці й могла б хоч день не брати до рук телефон.

З Русланом вони домовилися зідзвонюватися перед сном, тож такий графік дівчину цілком влаштовував.

На четверти день випало якесь церковне свято, і бабця влаштувала вихідний, за що Соня була вдячна самим небесам. М’язи за ці дні нещадно нили. Сільський фітнес — це вам не гантельки в залі піднімати, тут потрібна справжня сила. Сонце вже встигло «поцілувати» її в обличчя, тож тепер вона красувалася обпаленим носом і ледь помітним ластовинням. Звинувачувати в цьому не було кого, окрім себе, адже вона знову забула намастити шкіру сонцезахисним кремом.

День видався спекотним. Відчайдушно хотілося чогось прохолодного. Морозива. І бажано фруктового льоду. Але дорога до магазину зараз здавалася шляхом через пекло.

Поборовши лінощі, Соня одягла легкий сарафан і накинула кепку. — Ти зможеш! — вона міцно стиснула кулаки, налаштовуючись на вихід. — Ба, тобі в магазині щось узяти?

— Список на вікні! — відгукнулася бабця з прохолодних обіймів хати.

Дверний дзвіночок сповістив про покупця. Продавчиня відірвала червону голову від телевізора в кутку й кинула роздратований погляд на гостю. Оксана нервово згорнула віяло, яким обмахувала пишне декольте.

— Ти ще не поїхала? — жінка одразу перейшла в професійну позу всіх магазинних працівниць — обіперлася руками об прилавок.

— Ні. В мене відпустка, — Соня дістала написаний бабусею список і протягнула Оксані.

— Тю. І ти приїхала в це село відпочивати? — жінка злегка скривила губи. — А я думала, твій жених заможний. Та й Галька хвалилася, що ти теж добре заробляєш.

— Так і є. Ми просто гроші на весільну подорож збираємо, — Соня дістала з холодильника два пакування морозива й усміхнулася. — На Сейшели збираємося.

Оксана пирхнула й пішла збирати замовлення. Соня нервово смикнула себе за мізинець.

Продавчиня складала продукти в пакет, раз по раз кидаючи на Соню оцінювальні погляди.Соня вдавала, ніби її дуже зацікавив сюжет серіалу.

— З тебе 758 гривень і 65 копійок. Готівка чи картка? — Оксана знову розгорнула віяло.

— Картка, — Соня дістала телефон.

— Кави не хочеш?

— Ні, дякую, — вона взяла пакет. — Як ви тут маринуєтеся в таку спеку? Не можете поставити кондиціонер?

— Та зламався він, падло! — Оксана зі злістю штрикнула віялом у бік пристрою. — А спеціалістів, що можуть його відремонтувати, тут удень із вогнем не знайдеш. Чекаю майстра з району.

— Ясно, — Соня покивала. — Але це ж неможливо так працювати. Тут задихнутися можна.

— Та і я так кажу! Але Бузина сказав чекати, поки приїде майстер.

Бузина, або Павло Бузинський, був місцевим фермером, який тримав усі сільські магазини, якщо Соня правильно пам’ятала. Він був на пару років старшим за неї. У юності вона його побоювалася, бо той активно набивався в залицяльники. Одного разу дівчина просто не змогла вигадати причину для відмови, і він підвіз її додому. Ох, що тоді йому бабця Ганя влаштувала! Такого прожогону дала — ганяла віником по всій вулиці й мізки вправляла. А Соні потім довго вичитувала, що та собі думає, раз злигалася зі старшим, та ще й «бандюком». Чомусь у бабусиному розумінні всі, хто мав гроші, обов’язково були бандюками. Соня мимоволі усміхнулася цим думкам.

Дверний дзвіночок знову дзинькнув. До магазину зайшла давня знайома Сониного дитинства — сусідка баба Роза.

В селі про неї ходила різна слава. Пошіптували, що вона місцева відьма, тому сперечатися з нею мало хто ризикував. Чи правда то, чи ні, але Сонина мама колись ходила до неї ворожити на картах. Що там їй розказала Роза, мама нікому не зізналася, але потім кілька днів ходила сама не своя.

— Оксано, добрий день! — голос у Рози був прокурений і грубий, що лише посилювало зловісний ефект. Одягнена вона була, як завжди, в шикарну квітчасту сукню та масивні золоті прикраси.

— Добрий, добрий, — продавчиня помітно випрямилася.

— О, Сонько, і ти тут? До бабки приїхала? — Роза сперлася на холодильник і змірила дівчину оцінювальним поглядом з ніг до голови.

— Добрий день! Так, у відпустку, — Соня пом’ялася з ноги на ногу.

— Ох і гарна ти стала! І не скажеш, що така доросла. На вигляд — ніби досі підліток.

— Дякую, — вуха дівчини знову запекли.

— Ти по що? — Оксана знову замахала віялом, звертаючись до Рози.

— Та цигарок мені дай. По що я можу ще прийти? — стара знову розвернулася до Соні. — Чула, ти заміж виходиш?

Вона лише кивнула.

— Ох і спека сьогодні. Якби не Богдан, то запеклася б, поки дійшла сюди, — Роза граційно поклала руку на талію.

— О, тебе Богдан підкинув? Давно щось не заходив, — Оксана кинула пачку цигарок на прилавок.