Передмова

"І я раптово щось у грудях відчуваю

Полізу вгору, на все горло заспіваю

Сонце пече, річка тече

Влітку на вулиці так гаряче

Бо-бо-бо сонце пече, річка тече

Влітку на вулиці так гаряче-е-е" — гучно лунав голос Сашка Положинського з динаміків. Мелодія виривалась із відкритих вікон, немов навмисне волала до світу: «Літо! Прийшло літо! Давай жити на повну!»

     Вітер вривався в салон і грався з волоссям дівчини, що в такт підспівувала, відстукуючи ритм пальцями по керму.

     Очі, сховані за чорними окулярами, уважно стежили за дорогою. У салоні змішувався аромат парфумів, гарячого асфальту й тієї особливої дороги, яка пахне пилом і сухою травою на узбіччі, свободою і чимось трохи невідомим, але потрібним.

     Чим ближче вона під’їжджала до пункту призначення, тим виразнішою ставала усмішка. Радість повільно розливалася з грудей до кінчиків пальців. Нарешті — знайомий знак на узбіччі, той самий, з назвою, яку вона знала змалечку.

     — І знову в грудях щось приємне відчуваю

         І знову лізу вгору, знову заспіваю! — проспівала, вже кричачи, з наповненістю, яку не вкладеш у жоден Інстаграм-допис. І сміх сам вирвався з неї, наче саме серце розсміялося вперше за довгий час.

     Червоною "маздою" вона ввірвалася у літо.

Офіційне продовження та перша глава — вже цієї неділі, 07.06.2026! Тисніть «відстежувати автора», щоб не пропустити літню прем'єру!