Розділ Другий - Натусин переїзд

Прийшовши додому, я і сама незрозуміла, навіщо я у це у в'язалася. Це одне із най вашкіших випробувань. Але вже сталося як сталося, люди мені довірилися. Хоча, я і досі нерозумію як те все усе буде відбуватися.

Вдома я почала пошуки через інтернет, що б зрозуміти з чим звязалася, адже те що було відомо нам,  простим учням це просто капля в морі. То ж, недовго думаючи я відкрила ноут та почала дивитися, але тут мої пошуки перебила Натка, по телефоні її голос зучав надто нервово.

- Що трапилося? - неодмінно ззапиталася я.

- Це..... Це ..... Це просто капець, Сьогодні бадьки відїжають у відрядження, повинні забрати ключі, можна я в тебе переночую? - З надією запиталася Ната.

Вона мене скільки разів виручала, тому я подумала що виручити її теж небуде для мене проблемою, але от потрібно було лише домовитися з моєю тіткою Татою. Взагаліто її звали Тетяною, але ще з дитинства можна людила6 щоб її називати Тата коротко, легко та незвично.

- Ну звичайно можна, я лише Татею домовлюсь. Зараз, повиси будь-ласка на лінії.

Якщо ви подумали що в мене немає батьків, ні, вони є просто на даний момент проживають за кордоном через важдивий контракт з постачальником, змушені все контрулювати.

Я зайшла на кухню, Тата смажила сирні палички, такими смачними вони виходили лише в неї, і ще з її фірменним соусом, що слинка текла вже від самої думки , не те, що погляду, чи смаку.

- Ооо ти зносу сирну вкусняшку смажеш? - хитрими очма, дивлюсь я на неї.

- Вечеря ще не скоро, що хотіла? - з натяком відповіла вона.

Я вживу тільки другий рік з Татою, але знала вона мене краще ніж свого пухкого 5-ти річного та 9-ти кілограмового рижого кота Пам-Пам, що на вигляд був як руда пухнаста бочечка .

- А з чого ти взяла що я щось хочу? - намагаюсь прикинутися, ніби не причім.

- Облиш, я вже знаю тебе як свої п'ять пальців, не тягни кота за... - Вона зробила паузу, а потім додала, - Пам, це не про тебе.

- Хочеш казати що він тебе розуміє? - з усмішкою мовила я.

- Кажеш?, якщо ні, я слухати не буду більше.

-Та кажу, короче, можна Ната залишиться в нас на деякий чс, їй ну дуже потрібно її батьки мають їхати у відрядження а ключі повинні забрати з собою. Їй немає куди ...

- А, що вона більше немає у кого пожити? - перепитала Тата

- Ну вона скільки раз мене виручала, а зараз їй потрібна моя допомога, ну... ну будь-ласочка, вона буде жити у моїй кімнаті. Можна? Можна?

- Ну добре, але. вести себе чемно а не як на ваших тих тусовках .

- Ураа! - я аж підскочила - Дуже дуже, дякую! - я обняла її, і з радістю на лиці побігла до кімнати.

- Ало! Ти, ще тут? - Схопивши телефон, я закричала в трубку, до Нати

- Так! Що недозволили? - з надією відповіла вона.

- Натусік,  збирай речі! - Радісно мовила я.

- Ти серйозно? Реально дозволили? - Вона знаходилася в позитивному шоці.

- Ти збираєшся, чи ні?

- Вже лечу! - Сказала Натка та кинула слухавку

Я хотіла продовжити робити розшуки про фестивальв інтернеті, але подумала що з Наткою буде набагато цікавіше, і ще плю до цього, в мене з'явився штурман.

Тому я пішла, на кухню їсти сирні паличики.

- Ну що? - звернулася до мене Тата.

- Що, ну що? - Перепиталася в неї я.

- Коли прийде та твоя Ната?

- Та я думаю десь за годину - роздумуючи відповіла я. - А вже можна їсти?

- Так, зараз, сирні палички, з кабачками маринованими, будеш? - запиталася вона.

- Так, звичайно буду. - я підійшла до кухонної стільниці:, щоб шукати вилки, поки Тата розкладала по тарілках.

З Татою ми жили лише в двох, це сестра мами, але вона лише на 10 років старша від мене. Тому з однії сторони мена мене розуміла і дозволяла, а з іншої старалася мене застерігати,щоб я ненаробила біди. Ще з нами жив її котик Пам-Пам, але лагідно, ми називали його Пампі, чи просто Пам

Від звінка Наталі, пройшло більше години, її ще небуло, як  звінків від неї. Тому я вирішила передзвонити. Я позвонила, але телефон був вимкнений, навіть гудки не йшли. Я зателефонувала знову, але було без змін.

Я сиділа на ліжку і мої думки були змішані: "Та нє, Натік, не гони, це не смішно так жартувати..... А недайбог щось трапилося?" Мої думки літали з однієї сторони в іншу, наче м'ячик від пінпонгу. Я вже і забула, що хотіла по дивитися стосовно Фестивалю. 

Пішла третя година, а Наталі небуло. Я вже пішла мити голову, тому що інакше завтра у мене б був телепорт макаронної фабрики на голові. Тут позвонили у двері. Відчинивши двері, я побачила Наталю, вона була з мокрим волоссям, розмазаним мейком та та поламатими колесками на її валізіБ

- Натко, ти чому трубки неберешь я разів сім тобі вже звонила якщо не більше. Ти де була? - нервово я звернулася до неї. 

Мене можна було зрозуміти, адже вона повина була пийти за годину, а прийшла за 3 та і до того всього, слухавку небрала.

- Я їхала до тебе, але в мене зламалися колеса на чемодані. Я почала викликати таксі, поки я чекала на зупинці таксі, тому що йшов дощ - у мене вкрали телефон, у якому була карточка. Коли я сіла в таксі, почала шукати телефон, але ні в сумочціті в карманах його незнайшла, а таксист відказався привести мене безкоштовно. От і прийшлось іти пішки, добре що знала адрес...

_ Капець... - більше слів мені не приходило до голови. Я розумілащо повинна підтримати.

- Ти давай роздагайся, ти й так вся змокла до кісточок. - я дала їй свій теплий халат що аж до підлоги, та пішла готувати малиновий чай, який вона дуже любила.

- Стосовно телефону, ти епереживай, в мене ще є мій старий, то поки візьмеш його, а потім придумаємо, якось заробимо та купимо тобі новий, сподіваюсь ти паролі пам'ятаєш.

Ната сиділа з втомленими очима, і дивилася на мене. Я принесла їй чай, і продовжила розмову

- Слухай хотіла щоб ми стобою розузнали про цей фестиваль. Я хотіла робити це сама але ти була позвонила, і я рішила зробити з обою, дві голови краще ж ніж 1.