РОЗДІЛ 31. Сіновал, фірмовий лікер і срібне перо

Після шаленого кавунового бенкету на пагорбі ніхто й не збирався повертатися додому. Серпнева ніч була в самому розпалі, зоряне небо ніби висіло прямо над нашими головами, а адреналін після втечі від дядька Василя досі змушував серця битися в прискореному ритмі.

— Ну що, імениннице, ти ж не думала, що на кавунах твоє свято закінчиться? — вигукнула Ніка, витираючи долоні серветкою й лукаво мружачись у місячному світлі. — Мені вісімнадцять виповнилося два місяці тому, і я точно знаю: справжні нічні авантюри після першої ночі тільки починаються!

— Дівчата, а в мене є справжній порятунок для нашого святкового бенкету! — підхопила Катя, дістаючи з багажника «дев'ятки» великий плетений кошик, про який досі ніхто й не здогадувався. — Я ще звечора зібрала сюди духмяну домашню випічку, ніжні круасани з нутеллою та солоною карамаллю, свіжу лохину й запашні сирні снеки, бо знала, що після нічного кросу по баштану в усіх прокинеться звірячий апетит!

— Давай сюди свій кошик, господине, а то ще впустиш у траву, — посміхнувся Максим, легко перехоплюючи важке плетиво з Катиних рук і демонструючи свою готовність бути головним носієм цієї ночі.
— А в мене є те, без чого жодне повноліття в цьому селі не вважається офіційно відкритим! — з переможним виглядом вигукнула Ніка й під урочисті вигуки хлопців витягла зі свого похідного рюкзака скляну пляшку з темним, насичено-рубіновим напоєм. — Фірмовий порічковий лікер моєї бабусі! Витриманий, солодкий і такий запашний, що навіть міські професори у твоєму університеті, Солю, дали б за нього допуск до сесії!
— Ніко! Ти викрала бабусин лікер?! — засміялася Злата, хапаючись за голову. — Вона ж його берегла на особливий випадок!

— Нічого подібного! Вона сама мені його простягнула звечора й шикнула: «Випийте за здоров'я нашої Солі!» Так що прохання бабусі — це святе!

— Тоді їдемо на старий сіновал! — скомандував Микита, обіймаючи мене за плечі й притягуючи до себе. — Там нічний вітер не дме, сіно м'яке, а вид на зорі крізь шпарини в даху — кращий, ніж у будь-якому планетарії.

За кілька хвилин наша колона машин уже котилася польовою дорогою в бік старої колгоспної бригади, де на пагорбі височів величезний, напіввідкритий дерев'яний сіновал. Аромат сухої конюшини, степового чебрецю, дикого меду й нагрітої за спекотний день трави відчувався ще за десятки метрів.

Ми вийшли з машин, задихаючись від веселого реготу. Хлопці швидко розсвітили шлях туристичними ліхтариками, а Максим першим спритно видерся по старій дерев'яній драбині на другий ярус, тримаючи в одній руці Катин кошик, а в іншій — ліхтар.
— Обережно проходьте, дівчата, тут сходинка трохи дихає на ладан! — гукав він згори, простягаючи руку Каті.
— Максиме, ти головне кошик не впусти, бо я за ті круасани з карамаллю на все піду! — засміялася Ніка, спритно вискакуючи нагору.

— Артеме, там точно немає павуків?! — з острахом перепитала Злата, піднімаючись слідом і міцно хапаючись за рукав Артема

— Златко, я особисто розжену всіх павуків у радіусі трьох метрів! — засміявся Артем, обережно підстраховуючи її ззаду й підхоплюючи під талію, щоб вона не перечепилася за край дошки.
 

Микита підійшов до мене, коли всі вже піднялися. У світлі місяця його очі горіли особливим, теплим і трохи бешкетним вогнем. Він не став чекати, поки я сама полізу по драбині — просто легко підхопив мене на руки й підняв нагору, де мене одразу перехопили дівчата.

— Ну ти й джентльмен, Микито! — пробурчала Ніка з усмішкою. — Нам із дівчатами довелося самих себе підіймати, а тут повний VIP-сервіс для іменинниці!

Коли ми всі влаштувалися на високій, м'якій подушці з сухої запашної трави, розстеливши пледи, світ навколо ніби звузився до розмірів цього пахучого куточка. Крізь шпарини в дерев’яному даху пробивалося яскраве місячне сяйво, малюючи на соломі довгі сріблясті смуги. Навколо панувала атмосфера справжньої юності, абсолютної свободи й того самого відчуття, коли вся компанія поруч і нікуди не треба поспішати.

Ніка розлила фірмовий порічковий лікер у маленькі похідні стаканчики, які Катя обачно витягла зі свого кошика. У повітрі миттєво розлився густий, солодко-терпкий аромат літніх ягід та степового сонця.

— Так, народ, тиша! — Ніка піднялася на коліна, тримаючи свій стаканчик, наче кубок на королівському бенкеті. — Говорить головний організатор нашого свята! Солю, тобі сьогодні вісімнадцять. Ти в нас тепер офіційно доросла людина з правом голосу, можливістю купувати лікер без маминого дозволу та майбутня зірка української журналістики! Ми всі знаємо, як ти виснажилася з тими міськими екзаменами, як переживала за ті відомості й як тебе діставали деякі сільські пліткарки... Але ти вистояла! І повернулася сюди — до нас. За Солю! За її майбутні статті, від яких уся країна буде в шоці!

— За Солю!  — гучно вигукнула решта компанії, цокаючись стаканчиками під дахом сіновалу.
Лікер виявився неймовірно смачним — солодким, із приємною кислинкою порічки й легким зігрівающим теплом, яке миттєво розлилося по тілу. Ми заїдали його Катрусиною випічкою та свіжими круасанами, сміючись до сліз і згадуючи найкумедніші моменти дитинства.

— А пам'ятаєте, як у дитинстві ці двоє трохи не побилися на базарній площі за останній кавун? — сміючись, згадав Артем, відламуючи шматок сирного пирога. — Соля потім видерлася на височенну шовковицю й звідти Микиту тими перестиглими ягодами закидала, бо він той кавун першим із під-носа вихопив!

— Вона не просто закидала, вона влаштувала справжню пастку! — засміявся Микита, обіймаючи мене за талію й притягуючи ближче до себе. — Я тоді весь у фіолетовому соку додому прийшов, а мама питала, з яким ведмедем я в лісі бився!

— Бо треба було ділитися, а не випереджати дівчину на базарній площі! — прошепотіла я, штовхаючи його ліктем у бік, від чого Микита лише засміявся й міцніше притиснув мене до своїх грудей.

— А згадайте, як ви, хлопці, ганялися за нами з велетенськими кущами кропиви, коли нам було років по десять! — підхопила Катя, аж качаючись від сміху. — Боже, як ми тоді верещали на все село! Злата вискочила на височенний паркан, Ніка сховалася в бузку, а ми із Солею дерли горла так, ніби за нами біг увесь сільський табун коней!