РОЗДІЛ 25. Там, де моє місце

Після того шаленого ярмарку й епічного запливу у ставку минуло кілька днів. Мокрий одяг давно висох, вишневий лікер залишився приємним спогадом, а наше село потроху повернулося до звичного ритму. Нам здавалося, що тепер можна нарешті перевести подих, спокійно посидіти під розлогою вербою та насолодитися залишками літа.

Але в селі спокій триває рівно доти, доки хтось із сусідів не вирішить гуляти весілля.

Запрошення надійшло раптово: одружувався син наших близьких сусідів з кінця вулиці. А оскільки в селі на такі події кличуть усіх — від близької родини до кумів сьомого коліна, наша компанія опинилася в самому епіцентрі свята.

Сільські весілля — це окремий, ні на що не схожий всесвіт зі своїми законами. Підготовка до нього починалася ще з середи: чоловіки з усього кутка збивали з брусів і важкого брезенту величезне весільне шатро просто на подвір'ї, прикрашали його всередині килимами, вишитими рушниками та ялинковими гілками. На кухні ж господарював цілий батальйон місцевих кухарок: у повітрі стояв запаморочливий мікс із аромату свіжовипечених короваїв, часникового холодцю, печених кручеників, домашньої ковбаси, соковитих голубців та м'ясних нарізок.

Довгі дерев'яні столи вгиналися від мисок із заправленими салатами, квашеними огірками й графінів із домашнім вином та настоянками. Музика з колонок гупала так потужно, що земля під ногами вібрувала в такт басам, а гості почувалися падишахами на справжньому бенкеті.

Я була свято переконана, що після всіх попередніх баталій ми хоча б сьогодні проведемо час весело й без зайвої напруги. Але де там! Посеред розпалу гуляння, коли гості вже піднімали перші тости за молодих, а кухарки виносили гарячі голубці, біля входу в шатро раптом зупинилося кілька представницьких машин.

Із них поважно викроковували вони.

Родичі Микити знову приїхали без жодного попередження, привівши із собою Яну та її впливових батьків. Виявилося, що «поважні люди» захотіли на власні очі побачити колоритне сільське весілля в шатрі, а заодно — скористатися нагодою, щоб обговорити бізнес-питання між дорослими та остаточно «домовитись про сватання». Здавалось, після їхнього недавнього від'їзду ми всі думали, що цей кошмар позаду, але їхня настирливість і впевненість у тому, що все у світі купується зв'язками, не мали меж.

Напруга за столами злетіла до межі в одну секунду. Запахло смаженими кручениками, в горлі застряг важкий клубок.

Родичі Микити, солодко посміхаючись і вдаючи, ніби все під контролем, одразу ж потягнули хлопця на почесне місце в центрі столу — прямо біля Яни. А Яна вже сяяла новою імпортною сукнею, при повному параді, розмахуючи брендовою сумочкою так, ніби це шатро, ці лавки і все село належали її родині ще з минулого століття.

— Ну треба ж, яка романтика! Справжній етно-стиль! — голосно й награно захоплено вигукнула її мати, показово морщачи ніс від густого пару над мисками. — Микитуню, синку, сідай швидше сюди, поруч із Яночкою. Вам же стільки всього треба обговорити перед поїздкою до столиці. Якраз і поговоримо про перспективи вашого спільного бізнесу. Батько вже домовився про все.

Яна опустила очі з удаваною сором'язливістю, але в її погляді читалося хиже тріумфування. Мовляв, дивись, Солю, хто тут справжня господарка ситуації, а хто — випадкова гостя на чужому святі. Серце в моїх грудях забилося як шалене. Я відчула, як гаряча хвиля образи й гніву заливає обличчя, але влаштовувати скандал на людях не хотілося — увесь світ ніби звузився до цієї однієї лавки.

Але Микита витримав рівно три хвилини.

Він сидів незручно, зсунувши брови, і його обличчя перетворилося на кам'яну маску. Жодного разу не глянувши на Яну, він різко відсунув важку дерев'яну лавку назад із таким гучним скрипом, що за сусідніми столами на секунду стихли розмови.

— Синку, ти куди? — розгублено кинув батько, намагаючись схопити його за рукав сорочки. — Не роби дурниць, сідай на місце, тут же поважні люди!

Микита навіть не повернув голови. Він мовчки підхопив свою тарілку, келих із домашнім вином і впевненим, рішучим кроком пройшов уздовж усього столу прямо до нашого краю, де сиділа я, Катя, Ніка та інші дівчата. Не питаючи дозволу, він гучно поставив тарілку біля мене, опустився на лавку й одразу ж міцно, гаряче обійняв мене однією рукою за плечі, притягуючи до себе так близько, щоб ні в кого не залишилося жодних сумнівів.

— Поважні люди хай сидять де хочуть, — його голос пролунав чітко, холодно й настільки дзвінко, що його почули всі в радіусі десяти метрів. — А я сидітиму там, де моє місце. І ніякі бізнес-плани, батьківські амбіції чи чужі забаганки мого вибору не змінять. Крапка.

Запанувала така глуха тиша, що здавалося, ніби навіть музика з колонок у шатрі на секунду притихла. У Яни з обличчя вмить зникла вся її самовпевнена усмішка — вона так різко стиснула в пальцях серветку, що та порвалася на шматки. Її мати аж задихнулася від обурення, намагаючись щось сказати, але не знайшла слів. А батьки Микити лише з блідими обличчями опустили очі в свої тарілки, розуміючи, що публічний бунт сина вдався на славу. Я ж притулилася плечем до його грудей, відчуваючи, як під тонкою сорочкою шалено й густо б'ється його серце. Ми виграли цей раунд.

Тим часом на іншому кінці довгого столу розгорталася своя, не менш вибухова драма.

Невтомна Таня вирішила усім своїм єством прилипнути до Матвія. Вона підсунулася до нього впритул, голосно сміялася з кожного його слова, демонстративно накручувала на палець локон і намагалася налити йому в келих ще порцію вина.

— Ну чого ти такий серйозний, Матвійчику? — солодко й манірно щебетала вона, нависаючи над ним і намагаючись зазирнути в очі. — Усі ці місцеві дівчата — вони ж прості, їм тільки б пліткувати біля клубу. А ми з тобою геть із іншого тіста зліплені! Поглянь навколо, тут же нудьга смертна. Давай я тобі краще покажу найкращі місця в селі, сама особисто проведу!

Матвій сидів із таким кислим і зневажливим виразом обличчя, ніби скуштував чогось зіпсованого. Він повільно відсунув її келих подалі від себе на край столу, демонстративно витер руку об паперову серветку і холодно кинув, навіть не дивлячись на неї:
— Дякую, Таню, але твої «найкращі місця» мене чомусь зовсім не приваблюють. А щодо пліток — то зараз найбільше шуму чомусь створюєш саме ти. Може, відпочинеш трохи?