РОЗДІЛ 24. Смак вишні та сільський екстрим

Наступний ранок став справді святковим для всієї нашої громади. Село прокинулося зарано, і вже з восьмої ранку центр вирував, мов вулик. Повітря швидко просочилося їдким димом від мангалів, соковитим запахом смаженої цибулі та шашлику, а з колонок біля клубу на весь майданчик гриміли баси старої попси, від яких вібрувала земля під ногами.
Сільський ярмарок розгорнувся з таким розмахом, ніби ми чекали щонайменше іноземну делегацію. Місцеві ґаздині гордо виставляли на довгі столи рум’яні пироги, домашні ковбаси та різнокаліберні наливки. Довкола панував справжній гармидер із гомону, вереску дітлахів та реготу молоді.
— Якщо я почую цю пісню ще хоч раз, клянуся, я піду і переріжу їм дріт від колонок, — похмуро констатував Артем, намагаючись перекричати музику.
— Не встигнеш, — пирхнула Злата, поправляючи розкішну зачіску, яку вкладала з самого ранку. — Тебе раніше затопче натовп фанаток лотереї. Дивись, там зараз живе порося розігрують. Йди бери квиток, хоч якась користь із тебе буде!
Артем лише закотив очі, але подивився на неї з тією самою закоханою усмішкою, якою дивився все літо.
Поки вони звично сперечалися, я помітила, як неподалік знову намалювалася Таня. Після того як її розкішний план підкорити Микиту провалився, її хижий радар остаточно перемкнувся на столичного «європейця». Таня то і діло «випадково» опинялася в радіусі метра від Матвія, кліпаючи своїми нарощеними віями з такою інтенсивністю, що ще трохи — і злетіла б.
Микита, який після від’їзду Яни з батьками нарешті видихнув і спокійно тримав мене за руку, нахилився до мого вуха й зловтішно прошепотів:
— Здається, мій ангел-охоронець сьогодні працює понаднормово. Тепер це проблеми Матвія. Я навіть готовий щиро співчувати його нервовій системі.
— Ага, тільки якщо Ніка зараз включить режим «стілець №2», від цього ярмарку взагалі нічого не залишиться, — тихесенько посміхнулася я.
Ніка й справді спостерігала за Таніним фальшивим щебетанням із виразом обличчя людини, яка обирає між легким синяком і важкою моральною травмою для суперниці. Але спека, від якої плавився асфальт біля клубу, і хрипкі баси з колонок уже остаточно нас дотиснули.
Ніка покрутила в руках свій рюкзак, хитро примружилася й подивилася на нас із виразом абсолютного змовника:
— Так, народ, міняємо дислокацію! — скомандувала вона, закидаючи рюкзак на плече. — Спека нестерпна, музика жахлива, а дивитися на оці сільські залицяння в мене вже очі болять. Гайда до ставка! У мене там у рюкзаку бабцин секретний секрет охолоджується.
— Лікер? — миттєво пожвавився Артем.
— А то! — підморгнула Ніка. — Хто останній до води — той купує Тані лимонад!
Оце вже був аргумент, проти якого ніхто не заперечував. Вже за хвилину наша компанія з реготом і жартами залишила гомінкий майданчик. Вузенька стежка, що геть заросла споришем, швидко вивела нас до великого сільського ставка... Звідти тягнуло омріяною прохолодою, яка здавалася справжнім порятунком від липкої літньої спеки.
Ми попадали на траву під розлогими вербами, важко відсапуючись. Матвій виглядав так, ніби щойно вибрався з епіцентру великої халепи, а Ніка все ще сердито сопіла. Хитро примружившись, вона дістала з рюкзака велику пузату пляшку з густою рубіновою рідиною.

— Та-дам! — урочисто оголосила вона, підморгнувши нам. — Бабцин ексклюзив. Домашній вишневий лікер.

— Ніко, а він шлунок не роз’їдає? — підозріло примружилася Катя, сильніше притискаючи до грудей свій планшет із малюнками.

— Катю, це еліксир! Він підносить настрій і знімає зурочення від таких липких дівчат, — безапеляційно заявила Ніка, спритно відкриваючи пляшку й кидаючи швидкий, колючий погляд на Матвія. — Свято надворі чи де? Королівський прийом вимагає королівського градуса! Пиймо за те, щоб усі зайві люди трималися від нас подалі!

Напій виявився неймовірно солодким, густим, мов сироп, і підступно міцним. Спочатку ми з дівчатами зробили по обережному ковтку, але спека, втома від довгого тижня та бажання просто видихнути взяли своє. Вже хвилин за десять солодка вишня вдарила в голову м’якою, веселою хвилею. Світ навколо раптом став яскравішим, жарти хлопців — у сто разів дотепнішими, а виснажлива спека відступила, поступаючись місцем чистому дитячому азарту.

Ніка, яка й без бабциного лікеру була дівчиною без гальм, увімкнула режим абсолютного стихійного лиха.

— Слухайте, а чого це ми сушимося на березі, коли навколо така парилка? — гучно заявила вона, дивлячись на нас розпашілими, блискучими очима. — Хто не у ставку — той Таня! Вода у ставку просто створена для оновлення думок!

Я відчула, як у венах вирує вишневий азарт і адреналін.

— Убивчий аргумент! — засміялася я і, відчуваючи, як радість переповнює серце, із закличним сміхом потягнула за собою Микиту.

— Соля, стривай, телефон у кишені... а, чорт з ним! — тільки й встиг вигукнути він, перш ніж ми з розгону, прямо в одязі, шугнули у прохолодну гладінь.

Холодна вода миттєво збадьорила тіло, змиваючи липку спеку, а ми виринули, здіймаючи навколо себе стовпи блискучих бризок.

— А тепер ваша черга, боягузи! — вигукнула Ніка з берега, вказуючи на інших, наче полководець.

Артем довго не розмірковував. Він зненацька підхопив Злату на руки.

— Артеме, ні-ні-ні! — заверещала вона, лупаючи його кулачками по спині. — Тільки не зачіску, ти, чудовисько! Я ж її пів години вкладала!

— Вибач, Златусь, але гравітація — річ безжальна! — з регітом відповів Артем і з гучним сплеском закинув її прямо у воду.

Наступної секунди хтось ненароком штовхнув Катю, яка сиділа на траві й перелякано вчепилася в планшет зі своїми малюнками. Максим, який ще з обіду не зводив з неї захопленого погляду архітектора, зреагував як справжній ніндзя. Він блискавично вихопив гаджет із її рук і встиг акуратно покласти його на суху траву за мить до того, як сам, утративши рівновагу, з гучним реготом полетів разом із Катею в ставок.

Коли вони одночасно виринули біля очерету, то опинилися за якісь сантиметри одне від одного. Мокра Катя, пирхаючи, відкинула з обличчя темні пасма й перелякано витріщилася на нього. Максим на секунду завмер, заворожено дивлячись на її розпашіле обличчя та блискучі від води очі, а потім м'яко, з теплою й трохи ніяковою усмішкою прошепотів: