РОЗДІЛ 22. Ступінь нахабства Тані, стілець для маневру та шість кілометрів лісом

Поки ми з Микитою мчали нічною трасою у високій, затишній кабіні величезного зерновоза, слухаючи тиху музику й повністю розчиняючись у спокої та гармонії після всього вихору подій, мої найкращі подруги в цей же самий час розбиралися з власними перипетіями в клубі, де вони залишалися.

А там розгорталися справжні пристрасті місцевого масштабу.

Дискотека ще гула, але атмосфера вже почала змінюватися. Хтось танцював, хтось стояв біля бару, а хтось просто шукав, на кого б кинути оком. І саме тоді на територію наших дівчат безцеремонно вдерлася Таня.

Вона з’явилася так, ніби сцена сама на неї чекала: короткий сарафан, високий хвіст, упевнена хода й той самий оцінювальний погляд, яким вона завжди міряла конкуренток. Поруч із нею завжди крутилися подружки, які слухняно кивали на кожне її слово й сміялися з будь-якого її жарту.

Проте головним «трофеєм» і центром загальної уваги цього вечора став Матвій — високий, спокійний, з легким акцентом, який чомусь одразу робив його цікавішим в очах місцевих дівчат. У його погляді читалася спокійна впевненість, а в куточках губ завжди ховалася легка, трохи таємнича посмішка.

Таня вирішила, що цей «трофей» належить їй за правом першості.

Вона крутилася біля нього від самого початку вечора. Спочатку це були просто мимохідні погляди, потім — демонстративне поправляння зачіски, а коли музика змінила ритм, Таня вирішила перейти до рішучого наступу.

Ніка в цей час стояла біля столика й повільно цідила з високої склянки холодний лимонад. Поруч Злата поправляла й без того ідеальне пасмо волосся, а Катя з цікавістю спостерігала за маневрами місцевої «еліти».

— Ви тільки подивіться на це видовище, — тихо мовила Катя, підштовхнувши Ніку ліктем. — Наша Тетянка зараз або з глузду з'їде, або в бідолаху Матвія вчепиться, мов реп'ях у суху траву.

— Нехай чіпляється, аби до нас не лізла, — буркнула Ніка, роблячи ковток. — Мені до її маневрів діла немає.

Але діло з'явилося буквально за хвилину.

Таня, помітивши, що Матвій ненароком кинув погляд у бік нашої компанії — а якщо бути точним, зупинив очі на Ніці, яка в світлі синього прожектора виглядала дивовижно виразно, — різко змінила траєкторію. Вона буквально врізалася в простір між Матвієм та дівчатами, демонстративно взяла хлопця під руку, міцно притиснувшись плечем, і голосно, так, щоб чули всі довкола, вимовила:

— Матвійчику, ходімо звідси до вікна. А то тут дихати немає чим від деяких... Розставили лікті й думають, що їм усе можна. Простота, їй-богу!

Але Ніка... Ніка повільно опустила склянку з лимонадом на стіл. Її темні очі звузилися, а в глибині зіниць спалахнув такий вогник, який зазвичай передує сильній грозі. Вона зробила два впевнені кроки вперед, перетинаючи шлях Тані та Матвію.

— Послухай, красуне, — вимовила Ніка. Її голос лунав тихо, але в ньому відчувалася така крижана сталь, що навіть музика навколо, здавалося, стала тихішою. — Руки від хлопця прибери, бо твої манери смердять за кілометр. І якщо ти ще раз роззявиш рота в мій бік чи в бік моїх подруг, ми з тобою поговоримо по-іншому.

Таня від такої нахабності аж розгубилася на секунду. Проте подруги за її спиною додали їй упевненості. Вона зверхньо оглянула Ніку з ніг до голови, випростала спину й зробила крок убік дівчини, намагаючись відштовхнути її плечем:

— А то що? — вирячилася вона, випнувши підборіддя. — Що ти мені зробиш? Вказівки вона мені давати буде! Та ти хоч знаєш, з ким розмовляєш?

Це була її фатальна помилка.

Ніка не стала витрачати час на марні слова чи дівочі шарпанини. Вона діяла набагато ефективніше й масштабніше. Ліворуч від себе вона помітила дерев’яний стілець, підхопила його однією рукою й з глухим ударом гепнула ним об підлогу прямо біля Таниних ніг. Стілець підстрибнув. Кілька людей перелякано обернулися.

— А то наступного разу цей стілець опиниться просто у тебе на шляху. Або прямісінько на твоїй охайній зачісці, якщо ти захочеш ще бодай раз роззявити рота на нашу компанію. Ти мене зрозуміла? — рівно кинула Ніка.

Таня відсахнулася, мов ошпарена. Зрозумівши, що перед нею не просто суперниця, а справжня стихійна сила, вона щось злісно буркнула собі під ніс, різко розвернулася й буквально втекла в глибину залу, тягнучи за собою своїх ошелешених коліжанок.

Матвій у цей час стояв за пів кроку від Ніки. Він не зробив жодного руху, щоб зупинити цей конфлікт, бо все відбулося надто швидко. Але зараз на його обличчі читався повний, непідробний шок, який за секунду змінився щирим захопленням. Його очі блиснули в темряві, а куточки губ розпливлися в широкій посмішці.

— Ого... — тихо вимовив Матвій, повільно похитуючи головою. — Здається, за рік навчання за кордоном я геть забув, які в нас дівчата... Або просто ще ніколи не зустрічав настільки переконливих.

Ніка різко розвернулася до нього, усе ще тримаючи руку на спинці стільця, і звузила очі:

— А ти чого вишкіряєшся? Гадаєш, це було шоу для тебе?

— Борони Боже, — Матвій підняв обидві долоні в захисному жесті, хоча посмішка з його обличчя так і не зникла. — Я просто вражений. І, зізнатися, трохи побоююся за свою цілісність, якщо раптом скажу щось не те.

— Отож-бо, — хмикнула Ніка, нарешті відпускаючи стілець. — Слідкуй за язиком, закордонний гостю, бо стільців у цьому клубі ще багато.

Катя та Злата, які спостерігали за цією картиною, нарешті змогли видихнути. Катя підійшла ближче й з повагою поплескала Ніку по плечу:

— Ну все. Тепер ти точно будеш легендою цього клубу. І не в хорошому сенсі.

Злата тільки закотила очі, але куточки губ у неї сіпнулися.

Ніч темнішала, і дискотека нарешті добігла кінця. Усі повиходили на вулицю. Свіже літнє повітря приємно охолоджувало розпашілі щоки, а десь у кущах біля паркану дзвінко цвіркотіли нічні комахи. Дівчата вийшли з планом повертатися на мотоциклах, але виявилося, що місцеві хлопці після кількох годин «живильної води» здатні керувати хіба що триколісним велосипедом. Та й то — під суворим наглядом.