Розділ 12. Заборонений прийом

До ставка ми прийшли ближче до вечора, коли сонце вже не пекло, а лише м’яко золотило воду.

Ставок у нас був особливим місцем. Невеликий, майже круглий, оточений густим кільцем високих беріз. Навколо завжди пахло мокрою травою, прілим листям і теплою корою, а білі стовбури беріз тихо шелестіли від найменшого подиху вітру. До однієї з найстаріших беріз хтось колись прибив товсту дубову лавку. Вона вже трохи вросла в землю й потемніла від дощів, але залишалася головним спостережним пунктом для всієї нашої компанії.

— Оце я розумію — райський куточок, — оголосила Ніка, першою скидаючи білі кеди.

Вона навіть не стала гаяти часу на довгі роздуми: скинула футболку, залишившись у купальнику, і з коротким азартним криком розбіглася та пірнула з містка. Сплеск вийшов такий, що бризки дістали аж до лавки.

— Ніко! — крикнула Катя, прикриваючись долонею.

— Та ладно тобі, вода — просто парне молоко! Заходьте! — гукнула Ніка, виринаючи й відкидаючи вологе волосся назад.

Катя роззулася й обережно, крок за кроком, поплескала по мілководдю, тримаючись ближче до берега. Я сіла на краєчок лавки, бовтаючи ногами в повітрі й спостерігаючи за дівчатами.

А от Злата навіть не збиралася роздягатися. Вона стояла на траві під березою, схрестивши руки на грудях, у своїй красивій світло-блакитній сукні, і з підозрою дивилася на воду.

— Злато, ти взагалі купатися збираєшся? — вигукнула з води Ніка, підгребаючи ближче.

— Я не хочу, — категорично відрізала Злата. — Вода вже холодна, вечір, а в мене волосся тільки-но висохло після того, як я його дві години вкладала.

— Злато-о-о, — протягнула Ніка. — Ти офіційно стаєш найнуднішою людиною цього літа. Навіть Катя вже у воді!

— Краще бути нудною й сухою, ніж мокрою й застудженою, — гордо парирувала подруга, поправляючи пасмо.

Це була її фатальна помилка. Бо вона не врахувала, що з-за берези тихо й безшумно підкрадався Артем.

Він був без футболки, у мокрих шортах і з таким виразом обличчя, який не віщував нічого доброго нікому в радіусі десяти метрів.

— Артеме… — Злата миттєво засікла його бічним зором і зробила крок назад. — Навіть не думай. Серйозно. Я тебе попереджаю!

— Та я й не думав! — щиро здивувався Артем, роблячи два швидких кроки вперед. — Це не думка, це поклик серця!

— Артеме, ні-і-і!

Він підхопив її на руки так легко, ніби вона важила не більше пучка того нещасного кропу з базару. Злата заверещала, почала гатити його кулаками по плечах і намагатися викрутитися, але Артем лише переможно випнув груди.

— Заради справедливості та загального оздоровлення колективу! — радо оголосив він на весь став і з розмаху кинув її у воду прямо з містка.

ПЛЮСЬК!

Сплеск був такий, ніби у став упав невеликий метеорит. Злата випірнула за секунду з таким виразом обличчя, що навіть жаби на протилежному березі замовкли від жаху. Мокре волосся заліпило їй очі, світла сукня важко прилипла до тіла, а з носа капала вода.

— Ну все, Артеме, тобі кінець! — процідила вона, вибираючись на берег і струшуючи з себе воду, як мокра кішка. — Ти будеш прати цю сукню власноруч! І прасувати теж! Я з тебе не залізу, поки ти мені новий шампунь не купиш!

Артем уже рачкував по траві від сміху, згинаючись навпіл. Ніка з Катею у воді просто заходилися регітом, а я затулила рот долонею, бо втриматися було абсолютно неможливо.

— Це був дружній жест! — виправдовувався Артем, задкуючи від лютої Злати. — Для тонусу!

— Я тобі зараз такий тонус зроблю, що ти до осені сидіти не зможеш! — кричала Злата, викручуючи поділ сукні.

І саме в той момент, коли Злата вже замахувалася на нього важким від води капцем, з-за беріз почувся дивний глухий тупіт.

Ритмічний, важкий. Тупіт копит.

Усі мимоволі затихли й обернулися до стежки.

Із сутінок, що згущалися між білими стовбурами, повільно виїхав кінь. Красивий, доглянутий темний кінь із гладкою блискучою шерстю. А в сідлі сидів хлопець.

Високий, широкоплечий, із коротко підстриженим русявим волоссям, що вигоріло на сонці до золотавого відтінку. Світла, трохи засмагла шкіра, спокійні блакитні очі та постава людини, яка точно знає собі ціну. На ньому була біла лляна сорочка навипуск, розстебнута на кілька ґудзиків, і темні шорти.

Він тримав повіддя однією рукою — впевнено й невимушено, ніби виріс у сідлі.

— О, Матвій! — першим розірвав паузу Артем, забувши про загрозу від Злати. — Ти вже приїхав?

— Учора ввечері, — кивнув той, легко й граційно зіскакуючи з коня на траву. — Батьки сказали, що Бурана треба провітрити й напоїти, а то він у загоні вже геть засумував.

Ніка у воді повільно витерла обличчя від крапель і підпливла ближче до берега. У її погляді з’явився той самий хижий, зацікавлений блиск, який з’являвся щоразу, коли перед нею виникала якась варта уваги загадка.

Вона спиралася ліктями на слизький місток і уважно просканувала гостя з ніг до голови.

— Матвій… — протягнула вона задумливо. — Це той самий Матвій, який поїхав учитися за кордон і про якого тут цілий рік ходили легенди?

— Той самий, — посміхнувся той, погладивши коня по шиї. — Закінчив перший курс. Приїхав на канікули до батьків.

— Ого, одразу на коні, — протягнула Ніка, мружачись від сонця. — Вирішив ефектно з'явитися?

Матвій поволі повернув до неї голову. Його блакитні очі звузилися, а на губах з'явилася дуже спокійна, але не менш дошкульна усмішка:

— Та ні, це ви тут ефектно плюскаєтеся. Я просто прийшов на шоу.

Ніка трохи підняла брови. Кутики її губ ледь дригнули. Вона не очікувала такої швидкої відсічі, але це, здається, її тільки ще більше роздратувало й зацікавило водночас.

Я чудово знала про Матвія. Він був місцевий, але останні роки взагалі не з’являвся в нашій компанії: спочатку готувався до вступу в якийсь польський чи чеський університет, потім поїхав. До того ж у нього була дівчина з райцентру, тому сільські дівчата на нього особливо не заглядалися — був зайнятий. Але судячи з того, як він зараз самотньо вигуливав коня й реагував на Ніку, статус явно змінився на «вільний».