Розділ 64 Соня.

Соня

"Всяке кохання справжнє і прекрасне по-своєму, тільки б воно було в серці, а не в голові. "(Белінський)

"Прагнення подобатись ставить в залежність від судження, прагнення бути коханим звільняє від нього." (Сталь)

Повернувшись ввечері до готелю, я не застала Інни. Подруга обіцяла, що ми поговоримо. Та як виявилось вона поїхала, не попрощавшись. Генка теж повернувся до міста. А от куди зник Тимур. Цілий день його не було видно. А це погана прикмета. 

У його номері було тихо, це і непокоїло. Я попросила покоївку відкрити мені двері, бо раптом що. Всередині я застала п'яного й сплячого Тимура.У кімнаті стояв сморід алкоголю. Я спробувала його розбудити, та п'яне бурмотіння запевнило, що сенсу мало.

Поставила будильник на шосту ранку на його телефоні,  та пішла, захлопнувши за собою двері.

Вже пізня година та питань, які треба негайно вирішити було вдосталь. Поки розраховувалась з готелем, замовляла квитки,  і на Тимура теж. Годі пити та відпочивати. Пакувала речі свої та Ігоря. Вляглась близько третьої. А вставати рано й їхати за Ігорем.

На щастя, думки не турбували мене через втому. 

Вранці я стрімголов піднялась, збираючись в лікарню. Ще треба розбудити Тимура й змусити поїхати з нами. Я відчувала відповідальність за нього. Стан, у  якому він перебуває, стосується й мене. Коли я була не при тямі, він тримав мене за руку й підтримував. Тепер моя черга допомогти.

Спакувавши все, я звільнила номер. До Тимура достукатися було важко. Я стала набирати його безкінечно, мелодія звучала в кімнаті та тиша непокоїла. Нарешті, він підняв слухавку.

- Відчини, я біля дверей, - прокричала в слухавку.

За дверима почалась метушня й, нарешті, він сонний відчинив двері. Я пройшла й відразу ж розкрила гардини. Світло заполонило  кімнату.  Безлад навколо просто авральний. 

- Збирайся швидше, потяг через дві години.- наказала, склавши руки в боки.

Тимур потираючи очі, та спустошуючи кувшин з водою зовсім не поспішав. Ігнорував мене й мої накази. Потім відправився в душ, та ще хвилин двадцять пакував валізу, одягався. За цей час я прибрала трішки в номері. Впоравшись з нелегким завданням, я видихнула. Присіла на дивані й, набираючи номери таксистів, невдоволено зітхала. 

Через пів години ми тільки звільнили номер і вийшли з готелю. Добре що завчасно викликала таксі. 

Тимур був не в дусі. Не говорив зі мною. Слухав та виконував прохання, як вірний пес. 

- Тимуре, ти як?- підтягнулась до переднього сидіння й промовила на вухо, майже пошепки. 

Він мовчки поклав руку на мою, яка лежала на його плечі. Похлопавши, відповів що все добре. 

- А де Інна? Я не знайшла її.- продовжувала допит з пристрастями. 

- Вона поїхала. Ми розійшлись - холодно відповів і втупився  у вікно.

Я повернулась на своє місце, важко зітхаючи. Ну й наламали вони дров. І все через дурну гордість. Вона не може поступитися, а Тимур не підпускає до себе. Тут вже нічим не зарадиш. 

Тимур виглядав стурбованим та нещасним.  Навіть не можу подумати що там у його голові за думки. Якщо я не помиляюсь, то він страждає зовсім не через Інну. Ті його ніжні погляди й досі стоять перед очима. Тільки від думки, що щось відчуває до мене у горлі утворюється клубок. Найголовніше, як відреагує на все це Ігор. Він і так недолюблює Тимура, а тут ще і їхати доведеться разом. А коли дізнається про розрив з Інною, то лютуватиме страшенно. 

Я  розумію, що відіграла свою роль. Хоч і не хотіла цього. Тепер почуття провини гризтиме до віку.  Я можу спробувати розрулити все, та Ігор не буде радий. Тож вирішую дати час. Зараз усім потрібен час для роздумів. Можливо, вони впораються без втручання. 

Забравши Ігоря, ми поїхали на вокзал. Між хлопцями очевидна ворожнеча. З останнього разу нічого не змінилось. Я засмутила Ігоря, та кинути Тимура самого в такому стані я не можу. Хто його знає, що він вчинить у готелі сам. Хоч і не малий, та бешкетник ще той. Наламає дров. 

На вокзалі вони уникали один одного та одночасно тримались мене. Це виглядало ну надто смішно. Улещували всі мої забаганки. Такого  й уві сні не мріяла побачити. Я ж розумію, що за цим криється. Ігор ревнує, а Тимур безпорадно закоханий. 

Вляпалась я на повну. Не можу просто забити й бути щасливою. Альтруїзм зведе мене до могили.  Та сутності не позбудешся. 

У купе, я нарешті видихнула. Напруга спала в обіймах коханого. Ігор мило всміхався та я помітила занепокоєння. Не прогадала. Його турбує моя близькість з Тимуром. Тому не заперечувала нічого, розповіла все як є. Немає сенсу ховати правду, це до добра не доведе.  Я поділилась з Ігорем своїми підозрами щодо почуттів Тимура. Він звичайно ж засмутився. Та я певна це мине. Ми разом і це найважливіше.