Розділ 62. Тимур

Тимур

"Незріле кохання каже: “Я кохаю тебе, бо ти мені потрібний”. Зріле кохання каже: “Ти мені потрібна, бо я тебе кохаю”. (Ерік Фромм)

"Якщо ти осуджуєш людей, ти не маєш часу любити їх." (Мати Тереза)

Все скінчено, чи все ж початок? Я не зміг заснути. Незрозуміла туга всередині. Одночасно я був радий, і страждав. Ігоря знайдемо. Все закінчилось добре. Соня щаслива. Інна тут. Стільки всього навалилось на мене. Невже, я жадав його смерті? Так, я відганяв від себе думку про загибель Ігоря, та якщо зізнатися собі - сподівався що так і станеться. Чи можу я бути настільки лихим? 

- Боже,- вилаявся й підвівся. 

Блукаючи номером,  не міг розплутати клубок зі своїх проблем. Як не вчасно приїхала Інна. Не готовий я зараз бачити її. Заплутався! Чорт! Який же я дурень! Соня вже ніколи не буде зі мною. На що я сподівався? Невже ти думав, що Ігор не знайдеться і вона дістанеться тобі. Бовдур, придурок. 

Зі всієї злості гепнув кулаком в стіну. Різкий біль пронизав суглоби. Я скривився, стиснув зуби. Дежавю! Чорт це вже було і здається я знову втрапив у пастку цих дівчат. Що інших немає? Чому все обертається навколо них. 

Втомився. Я не можу зрозуміти себе. Як все складно. 

З одного боку Соня - добра, ніжна, і така рідна. Всі ці роки я нехтував щастям, яке мав. Вважав це дріб'язком. Вона була дрібницею А зараз відіграє роль, яку вже суджено іншій. 

Інна - бажана, дика, неприступна. Та далека. Мені не збагнути її турбот і хвилювань. Не довіряє, не підпускає.

Відкритість Соні на вагах із загадковістю Інни. Такі різні, а такі близькі. Як зробити вибір, не заподіявши болю нікому. Зникнути? Піти мовчки?

Діставши пляшечку віскі, я промив рани, а решту випив залпом. Вмісту міні бару вистачило на глибокий сон, а ніяк не на забуття. А шкода!

Прокинувшись вранці, я відчув різкий біль в голові. Освіжившись у душі, пішов снідати. Точніше обідати, за часом вже перша. 

Всі мої надії на самотність розвіялись. Інна вже чекала мене в ресторані. Довелось поговорити. 

Виглядала вона засмучено. Я, бовдур, розумів, що чиню погано. Та змусити себе посміхатись не можу. Мені бридко. Я сам не розумію причин. Для того щоб збагнути потрібен час.

На щастя, Інна все зрозуміла. Каблучку тицьнула в лице й пішла. Виявляється крім допомоги нічого їм від мене не треба. То хто кого використовує? Як ви мене дістали всі!

Злість скувала моє серце. Єдине чого  я хотів, це лишитись сам на сам зі своїми почуттями. Треба розгребти це лайно на душі по полках. 

Набравшись у барі,  я побрався номеру й звалився на ліжко. Не допоможе, та хоч рани промиє. Біль стане слабшим, та поки що нестерпно це терпіти.