Розділ 60. Соня

Соня

"Якщо ти любиш - відпусти. Якщо воно твоє — воно повернеться." 

Габрієль Гарсія Маркес

"" Треба бути трохи схожими, щоб розуміти одне одного, але й трохи різними, щоб один одного кохати. Жеральді

Починало сутеніти. Ми повертались з гір. Я втомилась, та продовжувала тримати за руку сплячого Ігоря. Його зовнішній вигляд непокоїв. Подертий та брудний одяг. Подряпини й рани по всьому тілу. Що говорити про зламану руку й пошкоджену ногу. Я не відводила погляду від його обличчя. Так боялась що не зможу побачити рум'янець на цих мужніх щоках. А надія жевріла в серці недарма. Скільки ще випробовувань впаде на наші плечі.

Після короткого привалу, ми продовжили рух. Я відпустила хлопців вперед. Потрібно якнайшвидше доставити коханого до лікарні. Тимур не поспішав, відсторонившись, розглядав все довкола. Насправді я дуже вдячна йому і він знає про це. Я б не витримала всього цього сама. Та лякає мене зовсім не це.

Його погляд. Тимур змінився, я знаю, та його ніжність й турбота нагадала мені минуле. Наші перші зустрічі. Тоді він був щирим, як і тепер. Я помітила його палаючий і мліючий погляд. Боюсь змінити його плани щодо одруження. 

Ми стали ближчими як ніколи. Горе поєднує. Та це надмірно. Інна мені не пробачить цього. Та й мені, крім Ігоря, ніхто не потрібен. 

 Унизу ми вирушили до готелю. Через вмовляння Тимура та його настанови, я образилась. Тож говорити з ним не планувала. Іноді він нестерпний зануда. 

У готелі нас чекала ще одна чудова несподіванка. У коридорі на нас чекали Генка з Інною. Вони щиро зраділи новині. От тільки Інна не відводила  докірливого погляду з Тимура. А він натомість уникав її, балакаючи з Генкою.

- Вже пізно - мовив Тимур, поглянувши нарешті на Інну.- Піду відпочивати. 

Минувши нас, зник  у кінці коридору. Генка теж пішов. Моя втома не стала перешкодою для розмови. Інна пішла зі мною до номеру. Подробиці пошуку слухала не уважно й розсіяло. Здається, розповідала я все те собі. 

Вона присіла на ліжка й замріяно поглядала у вікно. Тільки коли я замовкла, вона, важко видихнувши, спитала:

- Що у Вас з Тимуром?

- Нічого -  запевнила.- Він допомагав і все. Можеш не хвилюватися.

- Він навіть не подивився на мене - продовжувала все з тією ж сумною гримасою.

Я присіла поруч й поклала голову на плече подрузі. Мені справді шкода, що так трапилось. Я не можу зарадити нічим. Не можу змусити його кохати й бути ніжним. Хто його знає що відбувається в тій чоловічій голові. Ще вчора він божеволів від Інни, а сьогодні не зводить з мене ніжного погляду. Ігор це не оцінить. 

Проблема ще в тому, що на мене не діють його чари. Тимур в минулому. Я переконалась у цьому, крім дружньої теплоти я більше не відчуваю нічого. Навіть в його обіймах нічого не тьохкало. Усередині спокій і тиша. А от Ігор, інша справа. Всередині вирує ураган з почуттів та емоцій, коли він мене обійма. 

Лишивши подругу, я  пішла в душ. День був складним і вранці мені треба до Ігоря. Повернувшись, Інни  не застала. Я вирішила, що вона пішла до номера. 

Тепер я могла з чистою совістю спати. Знаючи, що коханий  у безпеці. Інших невирішених проблем не існує. Тепер я переконана в цьому.

Ранок почався просто чудово. Виспавшись,  я підвелась й потягуючись, підійшла до вікна. Чудовий краєвид на гори нагадав мені вчорашнє дійство й усміхнувшись я помчала збиратися. Спустившись, взяла ключ від номера Ігоря й захопила його речі. 

В лікарні мене не відразу впустили. забрали речі й попросили почекати кінця вранішнього обходу лікаря. Як тільки він закінчить огляд пацієнтів, можна відвідати хворих. Вмостившись на стільчик у коридорі, я набрала подругу.

- Інно, ти де?

- Я ще в готелі. Треба поговорити з Тимуром.

- Зрозуміло. Ти тільки не пали гарячку. Дозволь йому пояснити все.

- Добре. Пізніше поговоримо.

Голос Інни був нервовим, навіть через слухавку передався. Користуючись моментом,  я повідомила сестрі новину. 

- Ну, нарешті,- верещала Надя у слухавку. 

І наказала при першій де нагоді познайомити з обранцем.  Я б так і вчинила. Для мене найважливіше тепер здоров'я і щастя Ігоря. Для цього я зроблю усе. Покручуючи каблучку на пальці я вже планувала переїзд до нього. Як готуватиму йому сніданок і будитиму вранці.

- Привіт,- прозвучало наді мною й піднявши очі,  я побачила Генку. Він простягнув мені каву в паперовому стаканчику і присів поруч.

- Привіт і дякую,  - відповіла, всміхнувшись краєчком.

- Як справи?- поцікавився першим. Не певна, що  можу довіряти йому. Ігор втратив бізнес через нього і чи міг він змінитися. Хоч я напевне не знаю, що там відбулося. 

- Нормально. Ти хочеш поговорити з Ігорем?

- Так. Ми відтоді не говорили.

- Я чула. Точніше, Ігор не розповів мені всього,  але бізнесу він лишився.

- Соню, ти нічого не знаєш, - поспішив виправдатися.

- Так, - перебила його.- Та я не дозволю знову дурити Ігоря.

- Дозволь мені пояснити. Я не крав ніяких грошей. Ігор знає про це. 

- Ти впевнений?

- Так. Я надав йому всі докази, тільки чомусь не поспішав  вибачатися. Мабуть, соромно.

Я мовчки пила каву. Що можу сказати. Ігор не розповів мені всього, та і я була надто зайнятою щоб розпитувати. Допомога Тимуру в освідченні Інні. Потім ще щось. Від сорому щоки запекли. Певно я зараз як помідор червона. Я не цікавилась тим, чим мала б. І все через Тимура. 

Пам'ятаю, що відчувала після розриву. Навіть коли Ігор був поряд, лишалось відчуття, що щось пече всередині. Тільки зізнаватися не хотіла. Тимур тоді зізнався  в коханні Інні,  і мене гризла злість та ревнощі. Через п'ять років він не шкодував про наш розрив, а кинувся в обійми іншої. Прикро було. Не повернути час назад. Я б краще з Ігорем була, ніж втручалась у їх стосунки. Що з цього тепер вийде? Не знаю.