Тимур
"Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю."
Григорій Сковорода
"Коханню всього мало. Воно має щастя, а хоче раю, має рай – хоче неба. О люблячі! Усе це є у вашому коханні. Зумійте тільки знайти."
Віктор Марі Гюго
Прокинувшись пів на п'яту, зібрався на пробіжку. Поряд з будинком парк та озеро. Вже третій рік мешкаю в цьому районі й задоволений на всі сто. Затишно й спокійно.
Погода на вулиці шепотіла "повертайся під ковдру". Та я не з тих, хто швидко здається. Пробіжка - обов'язковий пункт плану. Планування допомагає встигати все й бути успішним. Добре, що я відвідав тренінг з тайм-менеджменту. Тепер доводиться жити за розкладом, проте встигаю розвивати власну справу. Я давно хотів почати щось своє. Тепер відкрив третій шиномонтаж у Києві.
Паморок заполонив осінній парк. Дерева дрімотіли в тиші й тумані. Цього ранку я забув вдома плеєр з аудіокнигою. Та мелодія по радіо задовольнила мою потребу в супроводі.
Повернувшись, я прийняв душ. Поснідав омлетом, що ледь не підгорів, поки я переглядав новини в інтернеті.
Одягнувшись я вийшов на підземну парковку й сів у авто. Телефон стояв на підзарядці в авто й миготіла лампочка сповіщення. Виявляється він весь час був у машині. А я думав, що ніхто про мене не згадує. Хоч і не помилився. Телефон мав лиш одне повідомлення, та й те від Соні.
Я набрав її та виїхав. У слухавці лунав стривожений голос Соні. Вона не могла зв'язати й слова, бубоніла щось незрозуміле. Це стривожило мене. Невже, щось сталося. Я звернув з дороги й помчав до неї. Добре, хоч адресу назвала розбірливо.
Я прибув через хвилин двадцять, заторів на дорозі не було. Під'їхав до будинку, припаркувався й вийшов. Вже накрапував дощ, прикривши голову капюшоном я побіг до під'їзду.
Ліфт довго не спускався, тож я пішов сходами. Нарешті діставшись шостого поверху, я знайшов квартиру 113, і подзвонив у двері.
Соня відчинила і я пройшов. Мовчки впустила й зачинивши за мною, пройшла у вітальню. Я пішов слідом. У квартирі панував морок. Світився торшер у вітальні. Вона виглядала сонною та змореною. Присіла та закутавшись пледом, продовжувала мовчати. Я опустився поряд.
- Що сталось?- наважився спитати.
Вона не реагувала на мене. Втупившись в одну точку, спокійно сиділа.
- Соню, - я торкнувся її плеча. Повільно перевела погляд на мене й сльоза покотилась з очей. Соня підтягнулась до мене й впала на плечі.
Я обійняв її у відповідь й, погладжуючи по спині, вмовляв заспокоїтись та пояснити все.
Соня тихо схлипувала й схвально кивала. Я пішов за водою на кухню. Ввімкнув світло, що освітило кімнату. На столі стояла пляшка з вином та цукерки. Я підняв пляшку й зрозумів, що Соня встигла її спустошити й заїсти цукерками. Видихнувши, я прибрав сміття й набрав води. Понишпоривши шухлядами, знайшов аптечку. Дістав настоянку валер'янки й склянку з водою.
Повернувшись до вітальні, я застав Соню біля вікна. Вона говорила з кимось телефоном. Помітно ожила та заспокоїлась.Присівши, я накрапав їй заспокійливе. Соня закінчила говорити й присіла на диван.
- То що сталось?- простягнув їй склянку.
- Ігор зник.- відповіла й залпом випила воду. Скривившись, прикрила долонею рота.
- З чого ти вирішила?- нісенітниці. Щось вигадала собі.
- Він не виходить на зв'язок вже другий день. Я відчуваю, що щось сталося.
Я сумнівався в її дурнуватій інтуїції, та справді не міг дивитись на її засмучений вигляд. Я переконав її поспати після безсонної ночі. Сам лишився з нею, щоб допомогти.
Вона заснула, я скориставшись моментом, зателефонував Богданові. Це мій однокласник, що працює в МНС. Він має зв'язки і якби сталось щось, то він би знав.
Богдан пообіцяв довідатись інформацію. Передзвонив мені через пів години. Я саме розмовляв з партнером по роботі щодо договору, який сьогодні пропустив. Тепер ми втратили хорошого клієнта. Та це не було надто важливим.
- Сірий, чекай. У мене друга лінія. Я перенаберу.- прийняв другий дзвінок. - Так, Богдане. Ну що є новини?
- Тимуре, я зв'язався з МНС у Яремче. Там справді зникли туристи. Два дні тому піднялись у гори. Відтоді про них нічого не чути. А наразі ситуація небезпечна. В їх місцевості зливи й зсуви землі. Оперативна бригада виїхала на пошуки. Тож кріпіться.
- Дякую, Богдане. Тримай на зв'язку.
Я приголомшений новиною. Звичайно, стовідсоткової впевненості, що серед зниклих є Тимур, не має. Та Соня роздмухає з цього катастрофу. Я зазирнув до вітальні. Вона тихо сопіла й спала як янголя. Я накрив її пледом й присів поруч. Така безпомічна й мила. Чомусь раніше я не звертав уваги на її красу. Не цінував, не цікавився проблемами. Ми просто існували поряд і на цьому все закінчувалось. Так не повинно було бути! Я мав бути чутливішим та щирим. Але ж все не мало значення.
Тепер я чекаю відповіді від Інни. Я підвівся й підійшов до вікна. Відчинив штору. Стіна з дощу закривала від мене вид. Лише силуети перехожих, подібних до мурашок, що метушились й бігли до сховку.
Цікаво, де зараз Інна. Чому не телефонує мені вже кілька днів. Я втомився, втомився чекати від неї взаємності. Можливо це карма. Тепер я сам відчуває те, що доводилось почувати Соні.
Я озирнувся й поглянув на неї ще раз при слабкому освітленні. Як я повідомлю новину. Вона не витримає такого удару. Та чи маю я право мовчати?
Я нишком вийшов. Відволіктись було не складно. Я не знайшов нічого поживного на кухні, тож викликав кур'єра з продуктами. Через двадцять хвилин вони вже стояли на столі і я вирішив приготувати пасту.
Натягнув фартух й зайнявся куховарити. Мимовільно наспівуючи мелодії, що крутились в голові. Я вже закінчував, коли до кухні зайшла Соня.