Інна
"Навчись чекати. Все відбувається вчасно і в потрібний час."
Хелен Соул.
Біла смуга у моїй зебрі почалась раптово. Я й мріяти не могла про сестру.
Те, що зробив Тимур, перевернуло мій світ з ніг на голову. Спочатку я просто скаженіла від думки, що він дозволив собі подібне: залізти у мою сім'ю та копирсатися у брудному одязі батьків. Мені було не лише бридко, а й соромно, що він аж так багато знає.
Я гадала, що така інформація відлякає його і пропозиція втратить свою вагу, та Тимур не відступив. Постійні телефонні дзвінки та балачки про справи, рішення.
Світлана почала звикати до мене. Дізнавшись про її життя, я зрозуміла як не солодко жилось нам обом. Та зараз ми вдвох і зможемо зализати рани один одного.
Адаптація до нового життя проходила швидко. Перші дні ми майже не розлучались зі Свєтою. Тільки на третій день я пішла на роботу, лишивши дівчинку саму. Мій материнський інстинкт все одно змушувала надзвонювати по кілька разів на годину. Та минув тиждень і я звиклась з відповідальністю, що впала на мої плечі. Зараз так приємно почувати себе потрібною і дорогою людиною у чиємусь житті.
Важливі питання не давали спокою і мені довелося їхати до Бердянська. Тепер моя місія розібратися з опікунством і мати реальні права на сестру.
Не лише задля власного спокою, це обіцянка Світлані.
Соня зайшла до мене перед дорогою. Її поведінка здалась мені дивною. Я гадала, що її ненависть до Тимура все ще сильна, а захищає вона його жваво. Турбота про почуття та витримку здалась мені занадто як для колишньої дівчини. Та я не відступатиму. Мені потрібен час на роздуми, Тимур прийняв правила. Хай чекає!
Я помітила вогники злості в очах Софії, та цікавитись причиною не збиралась. Наскільки мені відомо, у них з Ігорем цілковита гармонія. Та й зараз зовсім не до з'ясування любовних перитерій.
Наступного дня ми зі Свєтою вже були у Бердянську. Спочатку ми потрапили до квартири, де мала зібрала свої речі на перший час. А вже потім ми пішли до відділу соціального захисту населення. В черзі ми грались у гру "Вгадай річ", щоб хоч якось вбити час.
До холу вийшла жіночка років сорока, в офісному вбранні: чорна спідниця та біла сорочка, окулярах. Пильно, пронизуючи всіх у залі, як сканер, зупинила свій погляд на мені.
- Матвієнко Інна, - промовила впевнено дивлячись у мої вічі.- Проходьте!- жінка зникла за дверима.
Я підірвалась і зайшла, лишивши сестру у коридорі.
Жінка сиділа за столом і гортала папери, навіть не дивлячись на мене.
- Присядьте!- мовила і рвучко підняла очі.
Я мовчки опустилась на стілець навпроти.
- Я ознайомилась з вашим запитом. Ви знаєте, що дівчинка порушила закон?- похиливши голову вперед, подивилась на мене з-під окулярів.
- Так. Я знаю, що Свєта переховувалась. Ви зрозумійте, вона боялась...
- Вона порушила закон.- не дала договорити мені й слова..- А це означає, що Вашу справу розглядатимуть у суді. І щоб отримати опікунство Вам потрібні вагомі аргументи.
Жінка, не пояснивши нічого, наказала покликати наступного. Чим вказала мені на двері без будь-якої можливості поговорити.
Я піднялась і побрела до дверей. Мене лякали її слова. Та й моя недосвідченість грала роль. Я ж не юрист чи адвокат. Звідки мені знати тонкощі судових процесів.
Мої плани рухнули. Тепер доведеться лишитись на кілька днів, знайти адвоката і розібратися, що робити далі.
Мій дзвінок Софії був недоречним, як я потім зрозуміла. Дарма гадала, що її цікавить моє життя і мої проблеми. Я не встигла нічого пояснити. Та й почувши у слухавці знайомий голос, вже не мала бажання обговорювати наболіле.
- Це що Тимур?
- Ааа, - крім мовчання у слухавці, доносився ще й голос Тимура.- Так, Інно. Це Тимур. Ми саме зустрілись, поговорити треба. Я тобі передзвоню пізніше, добре.- Соня кинула слухавку, не дочекавшись відповіді.
Я стояла шокована, слухаючи короткі гудки. Як взагалі це розуміти? Чому це вони разом?
Всередині утворився клубок зі злості, страху й розчарування. А що як ці двоє знову разом? Можливо Соня не дарма цікавилась моїм рішенням?
Я присіла на ліжко, й жбурнула телефон подалі. Моєму здивуванню не було меж.
Чи може подруга вчинити там зі мною?! Соня ж прекрасно знає про мої почуття.
Я підірвалась й, накидаючи варіанти розвитку подій, намотувала круги кімнатою.
Вперше з моменту пропозиції я відчула страх. Боюсь втратити його. Я так довго мріяла про те, що ми зможемо бути разом. А тепер, захопившись новою роллю сестри, зовсім забула про почуття Тимура. Соня права. Я егоїстка. Він же телефонував кожного дня. Його милі смс зранку та ввечері. Якщо він передумає чи кине мене - винною буду лише я.
Я підняла телефон і присіла на ліжко. Відкрила розділ повідомлень. Нове повідомлення для Тимура.
Довго крутила мобілку в руках. Набирала довгий текст і видаляла все до чистого аркуша.
Все ж написавши "Так", я натисла відправити, заплющивши очі в очікуванні швидкої відповіді.