Розділ 49. Соня

Соня

Все чудово склалось. Принаймні, я так гадаю. 

Інна нарешті знайшла рідну людину. Світлана чудова дівчинка. Шкода лише, що лишилась сиротою у свої шістнадцять років. Її мати, Галина Леонідівна померла нещодавно від раку. Свєту повинні були забрати до інтернату, та вона переховувалась. 

Все ж це диво. Саме в цей момент дівчинку знайшов Тимур. І тепер дівчата планують жити разом. Звичайно ж офіційно.

- Інно, ти впевнена, що хочеш цього?-  відриваю подругу від пакування валізи.

- Так, Соню. Я просто зобов'язана це зробити. Аналіз ДНК скоро буде готовий. Та поки що ми поїдемо у Бердичів на кілька днів. Я звернусь у соціальну службу і заявлю свої права. Скоро повернемось.

- Інно, а як же Тимур? Ти вже обміркувала його пропозицію.

Вона мовчки присідає на ліжко. Відкладає речі з рук та, прикусивши нижню губу, розгублено дивиться на мене.

- Соню, я не знаю. Такий хаос у голові. Мені не до цього зараз.- повертається до пакування речей.

- Ти хоч скажи, ти думаєш чи просто відтягуєш відповідь?

- Соню, - підвищує голос,- Я ще не готова.

- Ну, ну. Дивись щоб чекання не змусило передумати його.- Я підводжусь і, накидаючи сумку на плече, виходжу. - Я вже побіжу. Бувай.

Подруга проводжає мене до дверей. Я розумію, що на неї навалилось щастя величезного масштабу, та не красиво стосовно Тимура, водити його за ніс.

Чесно, я починаю сумніватись щодо її згоди. 

Повертаючись на роботу з обіду,  я вирішую прогулятись. Набираю Ігоря. Він вже четвертий день перебуває на Закарпатті. Його звідти неможливо витягти. Всі наші розмови про цей тур, і які привілеї ми матимемо. Я шалено скучила. Мені приємно чути ентузіазм у його голосі, та жодного слова про смуток за мною. Відчуття непотрібності. Телефоную я, бо в Ігоря часу зовсім обмаль. Стільки емоцій та вражень. Вже уявляю наш вечір після зустрічі, бубонітиме про те, що бачив, чув та куштував. Ох, кинути б усе та махнути до нього. 

У слухавці довгі гудки, які не в змозі підняти мені настрій.  На роботі повний завал перед новим кварталом. Звіти подавати та перспективи на наступний рік. 

Ближче до вечора прийшло повідомлення від Тимура. З'явився! З дня нашої останньої зустрічі нічого не змінилось, що він хоче почути. 

Тоді він мовчазно поглядав на мене та чекав втіхи щодо рішення Інни. А зараз що? Домагатиметься від мене сприяння швидкій відповіді. Навряд чи в мене вийде. 

Я не помилилась. Моє мовчання не допомогло. Коли виходила з офісу, то світло фар машини зі стоянки навпроти засліпило очі. Не треба було довго думати, щоб збагнути хто ж це.

- Привіт. Ти чому не відповідаєш на мої дзвінки?- підійшов до мене.

- А чого ти від мене хочеш?

- Ох, я бачу у когось настрій не дуже.

- Тимуре, я не знаю що тобі сказати. Ти ж про Інну питатимеш, вірно?- передбачаю мету розмови.

- Добре. Не буду. Давай хоч додому підкину.

- Давай.  Я страшенно втомилась.

 В авто ми мовчали. Мене турбувала тиша від Ігоря. Він зовсім сьогодні не дзвонив. Вже почала хвилюватися за його. Всі ці активні розваги в горах мене не втішали. 

- Про що думаєш?- Тимур все ж наривається на грубість. Я надула невдоволено губи і перевела погляд на нього.

- Тебе це не обходить.

- Соню, може годі? Що я вже зробив не так?- підводить брови догори. Очевидно, що він засмучений.

- Вибач,- я спрощую обличчя і відвертаю погляд на дорогу.- Просто день не вдався. Я на жаль не можу тебе нічим порадувати. Інна поїхала у Бердичів зі Світланою. Їм треба владнати справи.

- Я так і думав.- важко зітхає.- Вона знов шукає відмовки.

- Тимуре, я не знаю. Говорить, що їй треба добре подумати. Чекати чи ні - вирішувати тобі.

Я добре його розумію. Він хвилюється через цю справу. Можливо, він і кохає її. Та у нього навіть можливості перевірити немає. Інна не підпускає його до себе. 

Я не хочу щоб вона гралась з ним. Як не крути Тимур - мій колишній. П'ять років  так просто не викинеш з пам'яті. Він мені зовсім не чужий, та й Інна теж. Якби ж вони могли бути щасливими разом. Тоді б і я  видихнула з полегшенням. 

Діставшись дому, я попрощалась з Тимуром, підбадьоривши його. Та все це марно. Його обличчя виглядало так, ніби то проковтнув шматочок лимону. 

Ігор так  і не подзвонив. Я намотала кілька кілометрів по кімнаті, набираючи його номер. Не дочекавшись відповіді, я вмостилась у ліжко. От тільки виспатись мені не вдалось.