Розділ 48. Ігор

Ігор

Тиждень млявості й апатії у власній квартирі підходив до свого завершення.  Суцільне валяння перед монітором та знищення альтернативних запасів з холодильника. В неділю ввечері, коли я ще морочився над паперами першого туру, мене осяяла ідея. 

Надихнувшись нею, я пів ночі не спав, та складав детальний опис туру з місцями зупинки і програмою. Перший тур на Закарпаття  був завершеним. Залишалось його спробувати на собі й тоді коригувати путівник. 

Вранці я вже пакував валізу. Соня забігла перед роботою. Заставши мене під час зборів, розгубилась. Та коли дізналась про все. Зраділа. 

- Чудово! Я вірю, що це буде бомбезний тур і охочих його купити мільйони.

- Так, кохана. Я теж вірю в це. Але ж ти знаєш, перевірка важлива річ.

- Знаю. Проте так не хочу тебе відпускати.

- Я ні на мить не відійшов би від тебе. Ах... та треба їхати.

Кохана провела мене до таксі, а сама як планувала помчала на роботу. 

У дорозі я зайнявся дослідженням просторів інтернету. Ця клопітка робота. Аналіз усіх пропозицій за моїм запитом. Я мав переконатися, що подібних варіантів відпочинку більше не пропонує ніхто. Тоді можна спокійно, активно просувати ідею. Свій бізнес-план я розіслав кільком партнерам по минулому бізнесу. Я певен хтось та вкладе кошти. Моїх фінансів на жаль не вистачить розкрутитися по повній. Боюсь розчаруватись,  а особливо підвести Соню. Вона вірить у мене і я маю довести їй, що не дарма.

І так, перший крок здійснено. Я у Львові. Чудове, мальовниче місто. З нього не хочеться їхати. Щось нагадує казино в Лас-Вегасі, як під гіпнозом ходиш і все норовиш купити та спробувати.  Відпрацювавши всі можливі варіанти дороги до Галича, я склад план. І вирушив найзручнішим для мене, автобусом.

На кожній зупинці, я уважно розглядав знаки, вказівники. Увагу привернула  жіночка, що розповідала якісь містичні історії про ліс та зниклих у ньому безвісти. І знов у мене з'явилась ідея, я швидко занотував її у щоденник. У Галичі я поблукав вулицями, та зайшов до місцевого музею. Атмосфера просто казкова. Історія і традиції - це прекрасно, особливо для туристичних турів.

Далі я відправився у Яремче. Зачарований водоспадом я зробив сотні знімків з різних ракурсів. Скориставшись нагодою, поки обідав у ресторані, надіслав перші фото Соні. Вона миттєво відповіла, що це підло з мого боку. Адже сама б залюбки приєдналась до мене. А стіни офісу просто тиснуть депресією. 

Після обіду у ресторані "Гуцульщина", я пройшовся стежкою Довбуша. Біль моїм ногам обіцяний. Але ж така краса, не надивитися. Я вважаю, що це хороша прикмета. 

Втомившись та надихнувшись, я дістався готелю.

Завтра мене чекає подорож на гору Пушкар та до музею  "Тіні забутих предків". Ото ж сил мені треба набратись повну чашу. 

Планував впоратись за кілька днів. Та боюсь тижня не вистачить щоб насититися цими місцинами.