Розділ 26. Пошуки

Інна

Не спала всю ніч. Міркувала про Соньку, про Тимура. Як я взагалі втрапила в цю пастку. Коли ж я стала таким стервом, що відбиває хлопців у подруги?! Ненавиджу себе!

Захопивши плед, вибираюсь на балкон. Вмощуюсь за столиком на плетене крісло. Складаю ноги під себе й накриваю їх покривалом.

Зоряне небо. Яке ж воно прекрасне! В дитинстві я часто дивилась на зірки. Тато, мій рідний батько, показував мені сузір'я й розповідав легенди. Я обожнювала слухати. Ці історії змушували вірити в добро, долю й справжнє кохання.

А коли його не стало, я відчула непотрібність. З ним я була спокійна за своє майбутнє. Та нещасний випадок на будівництві зруйнував мої плани на щастя. Я втратила єдиного, рідного по-справжньому чоловіка. Того, хто любив мене просто так, а не за щось.

Чому саме Тимур? Його очі та погляд нагадують мені батька. Такі ж ніжні та самовпевнені. Поряд з ним я почуваюсь у безпеці, хоч чиню безсоромно. Сльоза без дозволу скотилась щокою. Як би я не мріяла виправити все, та лишається тільки чекати розправи від долі. Хоча я вже отримала сповна. Любити й розуміти неможливість цього почуття - найжахливіше.

Близько третьої ночі, я забралась у ліжко. Накрившись покривалом, відчула полегшення й хвиля тепла пронеслась охоловшим тілом. Спокій. Спів пташки за вікном заколисав мене. Ранок мудріший ночі. Як говорив татко:"Перемелеться - мука буде!".