Розділ 12. Ігор

Ігор

Ніч була важкою. Кожні три години я підіймався на палубу для перевірки датчиків та стану судна. Будильник на телефоні справно віддзвонив уже вчетверте. Найважче було підійматися з ліжка, коли поряд тепле та ніжне тіло неймовірної дівчини.

Чим же вона неймовірна, запитаєте ви? Тим, що справжня. Жодної фальшивої емоції. З першої зустрічі дивувався її прямоті та відвертості. Цим вона мене й зачарувала. Останні стосунки зруйнувала брехня та зрада, то ж вірити жінкам для мене було табу.

А Соня пробуджувала в мені віру в дива. Як і наше знайомство, перебування разом було випадковим. Та я не шкодував що нарешті підпустив до себе когось. Її яскраві, блакитні очі підіймають настрій, а посмішка дарує надію на краще. 

Будильник задзвонив о п'ятій. Я протер очі, присів на ліжко. Оглянувши дівчину, прикрив майже оголене тіло пледом. Вранці у морі холоднувато. Поправивши волосся,  обережно торкнувся її обличчя, провівши по щоці. Соня солодко спала і сопіла в подушку. 

Всміхнувшись, я підвівся. Накинувши майку, піднявся на палубу. Сонце підіймалося. Неймовірно красиво за цим спостерігати у відкритому морі. Перевіривши всі прилади, я впевнився що дотримуємося правильного курсу. І саме тоді виникла ідея зустріти світанок разом.

Опустившись на камбузі, я заварив чай та дістав млинці з морозилки. Закинув у мікрохвильовку на кілька хвилин, і  вже збирався зайти до каюти Соні, щоб ніжним поцілунком розбудити сплячу красуню. Та звук моторного човна наполохав мене, і я мигцем піднявся на палубу. 

Ранковий туман оповив лінію горизонту, і роздивившись довкола, я не помітив нічого дивного. "Мабуть, здалось", переконав себе. 

Озирнувшись, я збирався спускатися, коли почув за спиною : "Pararse!"

Повільно повернувшись, я побачив двох чоловіків арабської зовнішності у довгій темній туніці та косинці на обличчі. Вони стояли вже на краю моєї яхти, непорушні мов скелі. Як диявол з пекла, з пришвартованого човна з'явився третій, без будь-якого маскування.

- Мігель!- вирвалось з мого рота.

Чоловік усміхався, бо наша довгоочікувана зустріч нарешті відбулася. Та чому саме зараз?! Я чекав цього дня, довго чекав. При інших умов кинувся б на нього з кулаками. Та згадавши про Соню, я зібрався бігти донизу, щоб попередити її. Я встиг спуститись на кілька сходинок, коли почув звук затвору, та всім тілом відчув на собі приціл пістолета.  Повільно повернувши голову, я переконався що вже знаходжуся під дулом, то ж краще не рипатися.

Повільно підняв руки догори, та метикував як краще вчинити. Мені важливо захистити Соню. Вона не повинна постраждати. Я сподівався, що ми з Мігелем швидко владнаємо всі справи й розійдемося як кораблі в морі. 

Видихнувши, я піднявся на гору, все ще тримаючи руки вгорі. Мігель не ступив і кроку з борту. Його помічники підвели мене ближче, і стали поряд як вірні собацюри свого господаря. 

- Ну от ми й зустрілися. Ти мене чекав?- розтягнув губи в посмішці.

- Ще б пак!- намагаюсь не видавати свого хвилювання.- Ти вирішив з'явитися?

- Так, ти ж мене так довго шукав. Мені доповіли про твої старання.- засміявся.

Як же мені хотілося в цей момент, закрити йому рота руками й придушити цього виродка. Це створіння зіпсувало моє життя і я мав відплатити йому тим же. 

Ступивши крок до нього, відчув руку на плечі, що попереджала не рипатися. Я кинув на одного з собак всій перекошений погляд, І той прибрав руку, та притис дуло пістолету до моєї спини.  

- Кепкувати надумав?- зціпив зуби.

- Ні, що ти. Я вирішив вшанувати тебе візитом. 

- Я просто у захваті. То що поїдемо до поліції?- стиснув губи.