Розділ 43. Ігор

Ігор

Я чекав Генку з насторогою та нетерпінням. Не хотілося вірити, що друг міг так вчинити зі мною. Та маячи по кабінету, я очікував коли ж він з’явиться на порозі.

Друг залетів до кабінету з усмішкою, на радощах обійняв мене. Відсторонившись, діставав сувеніри з подарункового пакета, розставляючи на мій стіл. Я спостерігав за цим дійством зі скривленою  в розчарування, усмішкою.

- Генко, присядь! - поклав руку на його плече. Він підняв очі і здивований моєю поведінкою, опустився на стілець.

- Щось сталося?- занепокоєно спитав.

- Так. Я знайшов кілька контрактів з фіктивними рахунками. Як ти це поясниш?- підсунувся до нього ближче, чекаю на відповідь.

- Що? Які ще контракти? Я вперше про це чую.

- Хочеш сказати, що нічого не знав про махінації? Але ж там твій підпис.

- Та я підписував не дивлячись. Знаєш, Ігорю, я взагалі не повинен був цим займатися, та відмовити тобі не міг. Через це ледь з дружиною не розлучився.

- Генко, я вже не знаю чому вірити?!- ходжу з кутка в куток.

- Ігорю, ну якщо ти мені вже не віриш, то який ти тоді мені друг? Я тебе хоч раз підводив?- пильно вдивляється в мої очі.

Я дивився на нього і розумів, він правий. Жодного разу не було.  Та зважаючи на те, що сталося з Сонею, коли найрідніші зрадили її, я не знав чи можу вірити. Соня зневірилася чи повинен я бути таким же підозрілим. Не може віра в дружбу зруйнуватися так швидко. Я схвально покивав. Генка підвівся і підійшов ближче,  простягнув  мені руку для потиску. Я вже майже відповів йому.

- Генко, мені треба подумати. Я хочу в усьому розібратися. А зараз їдь додому. - підійшов до дверей і відкрив їх.

Я хочу вірити йому, вірити у дружбу, яку не можна зрадити ніколи й нізащо. Та перевірити варто. Генка опускає засмучені очі та йде, хлопнувши дверима.