Розділ 41. Проблеми

Ігор

Я стикнувся з проблемами на роботі. У паперах є помилки. Спочатку гадав, що ввижається через перевтому, тому лишив справи вчора. Та сьогодні вранці, як слід перевіривши все, зрозумів, що не помилявся.  Багато контрактів були підписані за останній рік та кошти йшли наліво.  Рахунки вказані у контрактах взагалі не належать фірмі.

Я просто скаженів, покликав до себе адвоката і з пристрастю розпитував про всі махінації. Та він переконував мене, що це все Генка.  А сам він нічого не знав і вперше бачить ці папери. Як вчасно?! Невже, це все сплановано і друг просто втік, дізнавшись, що я повертаюсь назовсім. Я не вірю в це. Не хочу вірити.  І хоч докази всі проти нього, адже його підпис на всіх паперах, я вирішую не рубати з плеча.

Абонент у роумінгу, ну звичайно ж, дурень я. Зв’язатися з ним немає змоги. Тому вирішую почекати два тижні щоб поговорити, а фінансовий директор вже готує детальний звіт по витратах.

Нарешті я маю змогу зустрічаємося з Сонею. Ми домовилися, що заберу її після роботи і підемо у кафе.

Я під’їхав до її офісного центру «Метал», назва мені чомусь не сподобалась. Та це хіба важливо. Чекаючи в машині, поглядав як люди виходять і заходять до приміщення. Схоже не мурашник, від цього стало смішно. Та все ще не було видно знайомого, милого личка Софії. Я смикав у руках букет ромашок,  який купив дорогою. Гармонійно поєдную їх ніжний колір з моєю Сонею. Такі ж ніжні та чисті пелюстки.  Нарешті на горизонті з’явилась вона. У легкій блакитній сукні, розпущеним русявим волоссям з завитками і посмішкою на сорок каратів. Я вийшов з авто і пішов назустріч своєму щастю. Зустрівшись,  ми обійнялись і я відчув її шалений аромат, ваніль, як же я скучив.

Звільнившись з моїх міцних рук, Соня усміхалась і, не відводячи погляд, запитала:

- Це, сподіваюсь мені?- я не відводив погляд від її очей.

- А, так. – подав їй квіти. Соня обійняла його долонями і притисла до себе. Як це мило.- Куди поїдемо?- запитав у неї.

- До «Магнолії». Там працює моя знайома.

Я погодився.  Дорогою Соня замовила столик, подзвонивши своїй подрузі.  А потім теревенила про все підряд, від погоди до розповідей як справи на роботі. Приємно її слухати. Її тихий, з ніжною ноткою голос змушує всміхатися. Я тільки підтакував і кивав, поглядаючи на неї. Вже у кафе, ми присіли за столик і замовили тістечка з кавою. Соня пропонувала, а я не можу відмовитись від солодкого.

Чекаючи замовлення ми спокійно поглядали у вікно. Літо закінчується. Перші дні осені ще теплі, і мало відчутно зміни, та як не крути вже друге вересня. Я не відводив очей від неї, взявши її долоні у свої, потягнувся і поцілував.  Кохана лише дивилась і усміхалась. Цього було достатньо для безмежного відчуття щастя.

- Що в тебе на роботі?- неочікувано запитала.

- Соню, я не хочу про це говорити.- маскуючи своє хвилювання усмішкою, став відмовчуватися.- Краще скажи, як пройшла розмова з Інною?- влучно перевів тему. Не хочу непокоїти її своїми проблемами.

- Розмова пройшла нормально.  Я насправді не очікувала відвертості, та Інна розповіла все. Я бачу, що вона щира, і провину свою відчуває. Та мене хвилює інше. – знітилась.

- Що саме?

- Я бачу, що вона кохає Тимура. І це мені не подобається. Не тому, що він мій колишній, а через нього самого. Навряд чи він відчуває щось схоже.

- Ти не турбуйся про це. Хай самі розбираються. Ти краще скажи, де ти сьогодні ночуватимеш?- підморгнув, усміхаючись.

- Я?- перепитала, усміхаючись та прикусивши нижню губу, це виглядало так спокусливо, потягнулась до мене. Цмокнувши мене в губи, мовила:- У тебе, мабуть.

Я обійняв її за шию, і не відпускаючи від себе, поцілував у губи. На смак вони солодкі, і такі пристрасні. Вже не терпиться цілувати їх вічно. У кафе це не зручно, хоч соромитися мені нікого.

Дорогою до мене,  Соня говорить про квартиру. Знайшла кілька варіантів. Ідея жити зі мною крутиться на язиці, та раптом я злякаю її своєю наполегливістю. Не хотілось би її лякати. Тому я ненароком пропоную, перервавши її розповідь про недоліки помешкання.

- Живи зі мною!- вона замовкла і подивилась на мене..

- Що?- рукою заправила пасмо волосся за вухо.

- Кажу, живи зі мною,- удаю що не бачу проблеми  в цьому. Та Соня, мовчить. Я помічаю, що це раптово і неочікувано для неї. – Якщо ти не хочеш, я не ображусь. - спішу заспокоїти її. Даремно я  так поспішаю з переїздом. Просто не сила жити без неї. Я все своє життя сам, зараз живу лиш для неї.

- Я обміркую, домовились?- обережно торкається мого плеча. Я радісно киваю, це ж не відмова. Отже, шанс є.

Я вдома показуючи їй квартиру, пропоную разом подивитися кіно, перед сном. Соня погоджується, та при умові, що вибір фільму за нею. Поки вона копирсається в інтернеті, я готую попкорн. З тарілкою попкорну заходжу до кімнати, де Соня вже увімкнула кіно. І манячи її смакотою, воджу тарілкою тепер очима. Вона накидається на мене і починає лоскотати. Я приймаю удар, і лишивши попкорн, берусь давати відсіч.  

Ніч була чудовою.  Покидати ліжко зранку було тяжко. Та Соня силоміць витягувала мене снідати, все повторюючи, як важливо ситно поїсти зранку.

- Млинці?- здивувався, зайшовши на кухню. Соня у моїй сорочці, яка була більших розмірів на два, стоячи біля кухонної шафки, смакувала млинці з варенням і пила каву.  Я не стримав усмішки й підійшов впритул, поцілувавши її в губи.  Тепер вони мали смак вишневого варення. Вирвавшись з моїх обіймів, насварила мене, і пішла збиратися на роботу. Я щасливий поснідав, вперше за все життя, мабуть, зазвичай вранці не їм, і зайшов до кімнати. Соня вже зібралась і навіть попрасувала мені сорочку.

- Просто ідеальна дружина, - кепкуючи, мовив.

- Так одружуйся!-  сміливо сказала вона.

- А що? Думаєш мені слабо?- поцікавився.

- Ні, це я так просто,- ховаючи очі. Я відклав сорочку, і підійшов. Взяв її за руку, і вона підняла сором’язливо очі, я з серйозним виразом обличчя запропонував: