Розділ 31. Яке щастя?!

Інна

- Нарешті,- я стрибала від щастя, коли отримала повідомлення, що з Сонею все добре. Відразу ж набрала її.

- Привіт. Ти де? Як ти?- кортіло  дізнатися подробиці.

- Інно, зі мною все добре. Я вранці прийду. Зараз з Ігорем.

- Що? З ким?- оце вже цікаво. – А як же Тимур?

- Ніяк. Ми розійшлися.

- Соню він тут, в Одесі.

- Що?- викрикнула.

- Я не могла знайти тебе, тому подзвонила йому.

- Трясця, поговоримо завтра.

Кинула слухавку. А мені так потрібно з кимось поговорити. Після п'яти днів самотності я скучила за нею. Хвилювалася, а вона, повернувшись, не прийшла до мене, а залишилася з ним. З якимсь Ігорем. Цікаво, який він? Можливо, в них це серйозно і Тимуру нічого не світить. Я щиро тішилася, що він отримає по заслузі. Його авторитет підірвано, адже Соня йому зрадила і кинула. Так йому і треба. Знатиме, як грати на почуттях інших.

Все ж мені було неприємно, що Соня віддалилася.  Очевидно, що цей Ігор серйозний конкурент, не те що Тимур. Мене до нього вона не підпустить. Я рада за неї. І за себе. Що ж буде робити Тимур коли дізнається всю правду? І хто буде втішати його тепер?

Я нарешті спокійно змогла заснути й не хвилюватися за подругу.

Прокинулася раніше, щоб вдосталь часу було на збори, а ще й з подругою попліткувати. Та Софія не поспішала. Я вже змучилась її чекати тому подзвонила. Та вона і не квапилася. Спокійно відповіла, що снідає, і я образилася. Некрасиво з її боку.

Тому чекала її з поганим настроєм. Вона з'явилася, і я ледве впізнала її.

Ні, не зовні. А її впевненість та витримка. Трималася вона як  леді. Покірна, спокійна, лише вдумлива. Звичайно ж стала вибачатися, та я не з тих, хто довго ображається. Ми обійнялись й стали збирати речі.  І лише коли закінчили, то я помітила настільки змінився її погляд. Виважений і рішучий. Що ж там таке сталося на тій яхті? Так кортить все розпитати, та не час, відчуваю.

У двері постукали і я відкрила. На порозі стояв Тимур. Він ще не знав, що Соня з'явилася, я йому нічого не говорила. Він напрочуд здивувався, помітивши її, знітився і посерйознішав. Вони перекинулися кількома фразами, поки не з'явився незнайомець. Голос приємний, не кажучи вже  про зовнішність. Соня поряд з ним здавалася принцесою. Принаймні він дивився на неї такими очима, що не описати. Тимур пожирав їх поглядом, і ненавидів. Я добре розуміла, що може бути бійка. Тимур не з тих, хто легко здається, лише б Соня дала йому зрозуміти, що шансів немає. Та найбільше мене, як і Тимура, здивувала заява цього Ігоря. Він їде з нами?  Оце вже цікаво! В очікуванні невдоволеної гримаси Тимура, я в душі відчувала перемогу. Відплата, ось як вона виглядає. Той хто грав, став тим, ким тепер будуть гратися. От як воно буває в житті.

Всю дорогу до вокзалу Тимур мовчав і удавав, що нас взагалі немає, спілкувався з водієм, розглядав вид з вікна. А солодка парочка провокувала його на скандал. Чи може Ігор так планував з самого початку? Він не відходив від подруги ні на крок. І це бісило Тимура. Він сто відсотків хотів поговорити з нею,  і повернути її. Тільки як це зробити, коли поряд вірний бульдог. Ігор не здається тим, хто поступиться.

А я рада за подругу. Він точно достойніший за Тимура.  І головне щоб вона була щасливою. Такою вона і виглядала.