Розділ 29. Суходіл

Ігор

Наближаючись до берега, я нервував. Знаю, що в морі їй нікуди подітися від мене. А на суші втече і не знайду. Не хочу втрачати Соню. І хоч вона мене заспокоювала, що не зникне, я все одно турбувався. Ми з’явилися в яхт-клубі близько дев’ятої вечора. Інструктор стурбовано зустрів нас і  довелося владнати деякі справи  щодо оренди та компенсації. Соня чекала мене на березі, спостерігаючи за заходом сонця, а я спостерігав за нею. Як вчасно я її зустрів. Коли здавалося, життя втратило сенс і яскраві кольори, вона подарувала мені щастя. Щастя лише від того, що можу переживати й відчувати подібні почуття. Я підійшов до неї, і міцно обійняв за плечі, поцілував у щічку і мовив:

- Підеш до мене?

- Так.- відповіла і повернувшись до мене обличчям, поцілувала. Її губи нагадали мені шоколад, такі ж солодкі. Ми повернулися до готелю і пішли в мій номер. Провели цей вечір разом, просто ніжачись у ванній та у ліжку. Невимовне щастя, яке витало в повітрі, обірвалося від дзвінка. Ми й забули що телефон, спіймавши мережу, запрацював.

Це був телефон Соні. Мені ніхто не дзвонитиме. Батьки давно померли. А сестру, яку мені довірили батьки, я втратив. Самотність і біль - мої вірні друзі. Тільки з Сонею, я відчуваю себе повноцінною людиною. Вона вибралася з моїх обіймів, хоч я не хотів її відпускати й побігла за телефоном. Та згодом повернулася зі смартфоном і, вмостившись біля мене, передивлялась пошту.

- О, мама дзвонила разів сто. А ще сестра, Інна і навіть Тимур.

- Тимур?- здивувався я.

- Так. – відповіла.- А ти ревнуєш?

- Звичайно. Я тебе йому не віддам.- міцно обійняв її.

Соня подзвонила мамі, і повідомила, що все добре. Сльози радості на її лиці виглядали мило  Вже розгулюючи по спальні в моїй футболці подзвонила сестрі й на черзі подруга. Я втомився її чекати й подумки вже порахував зі скількома людьми мені доведеться її ділити.

- Що?- прозвучав здивований голос Соні, і я розплющив очі.

- Щось сталося?- запитав.

- Тимур приїхав.- прозвучало як вирок.

- Навіщо?

- Мене шукати. Інна не могла мене знайти й подзвонила йому. Він приїхав мене шукати.

- І що?

- Нічого. Просто завтра ми повертаємося назад. І нам доведеться їхати разом  в потязі. Навіть не знаю, про що говорити.

- Разом у потязі? - повторив я, з насторогою.

- Ага. – Соня поклала телефон і лягла поруч.

Вона швидко заснула. А я перед сном зробив кілька дзвінків. І, повернувшись до ліжка, заснув щасливим в обіймах коханої.