Розділ 24. чи кохання

"Людина — все одно, що цегла; обпалюючись, стає твердішою." (Джордж Бернард Шоу)

"Все, що з'явилося у вашому житті, і люди, і події стали реальні лише тому, що ви їх намалювали. І саме від вас залежить що робити з ними далі." - Річард Бах.
 

Тимур

Під ранок задрімав. Наснилась Інна й я прокинувся наче прийняв холодний душ. 

- Як же я так міг вляпатися?

 Навіщо я тоді взагалі пішов за нею. Хотів допомогти, а сам лише зіпсував все, що було.

Інна виглядала такою немічною та слабкою. Сп’янівши, просто падала в мої обійми. А коли нагорі, ми опинились ближче один до одного, не втримався від аромату і її дотику. Затьмарення якесь.

Я пам’ятаю ту ніч, як ніщо. Кожної ночі на повторі. А очі, губи, дотики, як зараз відчуваю. Чому ж я обрав Соню? Простіша, спокійна. Хто ж обирає між левом та кошеням. Я обрав Cоню.

Весела, грайлива та небезпечна кішка, ось ким видавалась Інна.  Я вважав, що така на мене і не гляне. Не дивлячись, що я красунчик.  Злякався, не став навіть пробувати. Обрав ту, за яку боротися б не довелося,  і не прогадав.

Та тільки її кохання мені було замало. Щось все одно тягнуло мене до цієї рудої та навіженої левиці. Привертала погляд своїми зеленими очима та стрункими ногами, витонченими формами. І хоч завжди всміхалась, та очі видавали її занепокоєння. Постійну настороженість й загадковість. Так і не вдалося її розгадати. Я сумував за нею. І зараз сумую. Як дивитися у ці очі, наповнені образою та докором.

- Так, я їду знайти Соню!- умовляю себе, та поринаю у мережу інтернет, все одно не засну.