Розділ 23.Правда

"Я не сильная, она не сильная, но вместе с подругой мы сильнее всех на свете."Линда Макфарлейн

"Если для того, чтобы быть с любимым человеком, нужно отказаться от самого себя, отношения обречены." Хорхе Букай, "Любить с открытыми глазами"

Інна

Нічне повідомлення від Тимура не просто здивувало. Я майже не спала. Мене хвилювало, як взагалі дивитися йому в очі після останньої розмови. Як тримати себе  в руках, коли не в змозі стояти поруч і не торкатися його. 

Це було за два тижні до від’їзду. Тимур хотів зустрічі, і я прийшла. Та наміри в мене були іншими. Я відразу ж накинулася на нього з претензіями. Благала розповісти все Софії та визначитися: я або вона. Але він і слухати не хотів. Ображав мене і я здалась. Моя гордість взяла верх. Просто пішла, покінчивши з ним.

Після тієї ночі не бачила його і не говорила до цього вечора. А як тепер дивитися у вічі й говорити про сторонні речі, коли серце крається від суму та розпачу.

- Боже, про що ти думаєш!- вирвалося з вуст.- Треба Соню знайти!- обурююся, що можу думати про такі дурниці взагалі.

Тимур взагалі не вартий нашої дружби. Якби не Софія чи було б все так добре, як зараз. Як згадаю, з якого бруду вона мене витягла.

Я ж була вічним мешканцем клубів. Крім випивки та амфетаміну нічого не цікавило. Ну ще випадковий секс у клубі. Як ще можна перенести домашнє насилля та багаторічні ґвалтування вітчима. Тільки коли він помер, я відчула себе вільною. Та життя довкола продовжувало бути бридким. Тому і підсіла на наркотики.

Три роки безкінечних пиячок та кайфу з такими ж приреченими. І випадкова зустріч вночі на вулиці змінила все моє життя. Софія тоді стала жертвою  якихось п’яничок. Бувши під кайфом не розуміла, що взагалі чиню, та звідки й взялись  ті сили, відтягла тендітну дівчинку з пащі волоцюг. Ми втікали від них, тримаючись за руки. Відтоді жодного разу не відпускали їх. До моменту моєї зради. За що я ненавиджу себе. І здається я знову можу зірватися, без неї пропаду.

Подруга витягла мене з тієї ями й повірила, що я зможу. Єдина людина, яка вірила мені, хоч оточуючі вважали приреченою на загибель. Кількамісячне лікування, терапії, психологічні сеанси й нова людина побачила яскраві кольори. Подумати тільки, чим я зобов’язана Соні. І вона ніколи не просила нічого натомість. Лише любила та підтримувала. Якщо вона колись дізнається правду - я втрачу її. Не пробачить, боюся цього.

Та Тимур перший, хто був в моєму житті таким бажаним та коханим. Після бридких утіх п’яного вітчима, я взагалі з огидою дивилася на чоловіків. Мати померла коли мені виповнилося п’ятнадцять, і років п’ять моє життя було жахом.

З Тимуром я пізнала кохання, справжнє і щире. Побачивши його вперше, не могла відвести погляду, соромилася та червоніла. Якби ж не та ніч, коли ми напилися і просто віддалися потягу. Я піддалася почуттям, які закувала у глибині серця і зіпсувала все. А потім затьмарення ним, мрії про те, що це доля. Засмучені очі Софії, яка ділилася кожною сваркою, причиною яких вважала себе.  І я здалася. Я відпустила крила, які розправляла поряд з ним. Я не мала права бути щасливою, коли подруга вмивалася сльозами через свого хлопця.