Розділ 15. Інна

Найкращий захист – це атака.
Ден Кебл, олімпійський чемпіон, професійний боєць і тренер

Свобода означає відповідальність. Ось чому більшість бояться її.
Джордж Бернард Шо, британський драматур.

Інна

Насолодившись ранковим сном, я розплющила очі від сонячного світла, яке заполонило кімнату. Шум за вікном. Радісні голоси бриніли під плескіт води. Я підвелась, і потягуючись вийшла на лоджію. Розпечені сонцем, відпочивальники ніжились біля басейну. Діти бавились у воді й весело гомоніли. Я з усмішкою оглянула їх. 

Вперше настільки спокійно сприймаю шум. Останнім часом нервовість досягала піку, й доводилось приймати заспокійливе. Відпочинок мені на користь. Жодної агресії чи то роздратованості. 

Повернувшись у приміщення, я поглянула на годинник. Близько третьої, отже встигну на обід. Наводячи лад в кімнаті, не відразу звернула увагу на відсутність Софії. Напевне вона на пляжі, де ж їй ще бути.

Зібравшись, я відправилась у ресторан. Людей було повно та жодного знайомого. З порцією довелось походити залом у пошуку вільного місця, і  мені зустрілись ті ж спортсмени. Через відсутність вільних місць, погодилась приєднатися до них. 

Мило погомоніли. Хлопці образились, що кинула вечірку так швидко та ще й з незнайомцем. Я й забула, що кілька годин тому прокинулась у чужому ліжку. Сховавши очі, я відмовчалась і поквапилась втекти. 

У номері намотала кілька кілометрів, набираючи Соньку. Телефон не відповідав, короткі гудки й жодної реакції. Дивно, невже на пляжі погано ловить.

Переодягнувшись, я пішла на пляж.  Вперше вона мене кинула й пішла сама. Та хвилюватись не було вагомих причин. Хіба що переховується через нашу сварку, та це навряд. Впевнена, що ввечері подруга повернеться і ми поговоримо.

На пляжі було нудно. Невже через відсутність подруги?! Я весь час роздивлялась по сторонах, у пошуках знайомого лиця. Та Соньки ніде не було видно. Кілька разів змінювала місце на березі. Та все марно!

Знудившись, я повернулась в готель. 

Консьєржка нічого цінного не сказала,  лише що бачила її вранці. А цього замало. 

Я почала турбуватись. Телефон все ще мовчав. Прилігши на ліжко Соні,я відчула під собою щось гладке й прохолодне. З під спини дістала аркуш, й прочитала.

-  І що це?- вирвалося з вуст, коли прочитала записку Соні.

Як взагалі це розуміти. Ну посварилися, то й що, тепер тікати кудись на кілька днів. 

- Що означає:" Зникну на кілька днів. Не хвилюйся!".- хмикнула.

От тільки хвилюватися за неї мені не вистачало під час відпустки. Добре хоч попередила.

Напевне поїхала кудись на екскурсію чи по сувеніри для Тимура. Навряд чи подруга задумала щось шалене. Знаючи Соню, це щось спокійне і нудне.

Першу добу я майже не хвилювалася, та коли вона не з’явилася на другий день, я запанікувала. Та ще й телефон мовчить. На Соню це зовсім не схоже. Вона настільки педантична. Кожна дрібничка важлива. А зараз така нерозсудливість.

Добре обміркувавши своє рішення, я зателефонувала Тимурові. Він не зрадів моєму дзвінку.

- Чого тобі?- кинув, не привітавшись.

- І тобі привіт.

- Ага. Я тебе слухаю?- поспішав закінчити розмову.

- Я хочу спитати де Соня?

- Соня?- дивується.- А хіба ви не разом на морі?

- Поїхали разом, та її вже другий день немає. Ми посварилися, і вона зникла. На телефон не відповідає.

- Посварилися?- перепитав.- А, то це тому вона мене кинула?- припустив.- Ти їй щось розповіла?

- Кинула? – ступор заполонив мене.

- Тільки не говори, що ти не знала.

- Чую вперше. А коли це сталося?

- Вчора вранці. А потім я їй передзвонив і вона не брала слухавку. Гадав ображається. А воно он що. Ну, якщо з’явиться, дзвони.- кинув слухавку.

От придурок. Йому начхати на Соню. Замість того, щоб потурбуватися про неї,  виправдовує себе. І за що вона його покохала. Хоча, хто б говорив, така ж.

Я снувала кімнатою і розмірковувала, як діяти. Я добре знала, що до поліції йти рано. Заяву приймуть на третю добу. А отже маю сама попитати. Хтось же міг її бачити. Не може вона просто зникнути.

Я обійшла весь готель. Від спеки мозок плавився, і думати було важко. Та все ж дізналася  про Сонькин похід до моря вранці. А що було далі, годі й думати!

Зморившись, після безрезультативного  блукання набережною, повернулася в готель. Вночі спало на думку надрукувати фото подруги, так простіше шукати, ніж : «А ви не бачили дівчину середнього зросту, русяве волосся…».

Підібравши більш підходяще фото, вирішую вранці роздрукувати й відправитися до поліції.