Розділ 17. Кінець ілюзіям

Якщо ви починаєте з самопожертви заради тих, кого любите, то закінчите ненавистю до тих, кому принесли себе в жертву.

Ігор

Я винен. Як можна бути таким дурним. Засліплений жагою помсти потягнув Соню  в море. І що тепер? Як далі. Тільки б Мігель погодився її відпустити.  

Я снував каютою, чекаючи на рішення.  Мене навіть не хвилювало, що тілом спікала кров, і засихаючи, спричиняла незручності.  А це було болючішим за самі рани. О, так, хлопці постаралися. Добре відгамселили, скориставшись моментом, що я не в змозі постояти за себе.  Хіба ж чесно бити зв’язану людину. Та це не важливо. Я все витримаю. Мене цікавила лише домовленість з Мігелем.  І так запропонував йому все що маю, за звільнення Соні. Мені байдуже що буде зі мною, та вона не повинна страждати. 

Від нервів не міг знайти собі місця, поглядав то на годинник, то у вікно. Увагу привернув короткий, характерний для зброї  звук. І мій погляд завмер на дверцятах, а дивний шум у коридорі захвилював. На мить здалося, що серце зупиниться в очікуванні правди. Я підбіг до дверей і став щосили  гупати в них. Та за дверима мене ніхто не чув. Кричати було марно, бо шум перевищував мій голос.  Приклав вухо до дверей і слухав про що говорять в коридорі. У думках, лише б не Соня. Тільки не це. Та навряд чи благання та молитви до Бога врятують ситуацію.

 В переполоху за дверима все ж чую розмови про постріл та поранення. І знову починаю гамселити двері, кричати,  наче вони врятують від злості та страху. Через мить двері відчинилися і на порозі з’явився  Тефан. Я його добре знав, права рука Мігеля. Виглядав сердитим та нервовим.  Відштовхнувши мене до ліжка, підійшов ближче та зв’язав мою руки за спиною.  Я не міг опиратися, та і не було сенсу, тікати нікуди.

- Це був постріл? - запитував.- Це постріл, скажи мені?- намагався розчулити його.

А він мовчав, відчуваючи перевагу наді мною, бо знав більше ніж я.  З усмішкою вийшов, захлопнувши двері.  Незнання пробуджувало злість. Вирвавшись, я б поклав їх усіх на ребра. Та чи допоможе це проти зброї. 

Я навіть думати не хотів, що постріл пов'язаний з Сонею. Ні! Мігель не зміг би. Піт стікав тілом, лиш змушуючи рухатись все більше, вистукуючи у двері.