Розділ 14. Крутий поворот.

Соня

Я прокинулась від шуму на борту. Сонно потягнулась в ліжку, впевнена що то напевне Ігор метушиться там. Усміхнувшись, піднялась з ліжка. Привівши себе до ладу,  вирішила піднятись на корму. 

Піднімаючись сходами, я поправляла волосся, і думала як зараз дивитимусь в мої хлопцеві, якого знаю кілька днів.

Піднявшись, я змінила усмішку на розкриту щелепу та округлила очі від несподіванки.

 Ігор  стояв до мене спиною з піднятими вгору руками.Поряд з ним стояли два чоловіка, всі  в чорному та з пістолетами.  А навпроти стояв чоловік, з задоволеною усмішкою та без косинки на обличчі. 

 Поряд з нашою яхтою, пришвартований катер. Чи це сон?  

- Ігорю, - тихо вирвалось з моїх вуст.

Реакція на мене було неочікуваною. Той бандит, що стояв біля Ігоря кинув на мене здивований погляд і  засміявся.

 Ігор мовчав і з ненавистю спостерігав за реготом чоловіка. А коли той заспокоївся, та сказав щось своїм підлеглим мовою, яку я не знала, Один з них підійшов до мене, змусивши піднятися і стати поруч з Ігорем, піднявши руки догори.  Я перелякано поглянула на Ігоря,  і зустрілася зі страхом в його очах. Розширені зіниці й верткий погляд.  

Незнайомець розглянув мене з усіх боків і сказав щось Ігореві. Очевидно він зрозумів його, бо кинувся на нього, та інші двоє заламали йому руки за спину і спустили в трюм. Мені вказали йти слідом під дулом пістолету.

Унизу нам зв’язали руки за спиною, і посадили поряд на камбузі.  Я не розуміла що відбувається. Та жадала відповіді від Ігоря.

- Ігорю, що відбувається?- шепочу крізь зціплені губи.

Та  він  мовчав, лиш з насторогою дивиться. Всередині закипає кров. Його поведінка зводить з розуму.  Та довго чекати не довелось. Головний зі злочинців, як я зрозуміла, бо інші лише виконували його накази, звернувся до Ігоря.

- Так, хлопчику, поясни їй. -   хриплим голосом мовив. Мене трясло від однієї зустрічі з очима, які були досить жорстокими, без жодного докору сумління.

Та на його слова Ігор лише відповів.

- Відпусти її. Вона тут ні до чого, - з пекучим поглядом.

- Що?- підійшов ближче до Ігоря.- Ти хочеш щоб я її відпустив?- схопив рукою його за сорочку.

- Так. Відпусти її. Нумо розберімося без зайвих.

- Що?- розкрила рота.

- Соню, мовчи.- наказав він і знову звернувся до цього чоловіка.-  Мігелю, будь мужиком. Відпусти її.

На що цей чоловік лише розсміявся і піднявся на корму. Супроводжуючі пішли за ним. Скориставшись моментом, Ігор прошепотів.

- Соню, не хвилюйся. Я все владнаю. Тебе відпустять на берег.

- Що? А ти?

Мігель повернувся і  зайшовся лаятися своєю мовою, а потім його слова змішалися з нашими.

- Ти дістав мене! легше пристрелити тебе як твою сестричку.- Чоловік  впився в Ігоря поглядом.

- Я не збираюся з тобою це обговорювати.- потягнувся до нього. Та положення рук заважало звестись на ноги.

- А якщо я зроблю з нею,- тикнув пальцем мені в обличчя, -  теж саме? 

 - Ти не посмієш! - просичав Ігор.

- Так не цікаво.- Мігель покликав одного з помічників.  І той, схопивши мене за руки,  вивів в іншу каюту. Я опиралась, та противник виявися сильнішим.   Всадивши мене біля ліжка,  заклеїв рота клейкою стрічкою.

Я пручалася, та злочинець був сильнішим за мене. Що я могла вдіяти проти зброї. Тому всілась і молилася, щоб вижити. У ці хвилини я подумала про Інну, яка чекатиме мене. Про маму і навіть про Тимура, який напевне зрадіє, що спекався мене назавжди.

Коли я почула крики з сусідньої каюти,  вже боялась не за себе. Не важко було здогадатися, що це Ігор. Невже його там б’ють  чи катують. Мені було страшно. Невже таке можливо. Страх переповнював і мої скроні стали здавлюватися від напруги. Крик був все сильнішим, а боязнь змусила заплющити очі. Та все ж я не витримала такої напруги, відчула легкий  ниючий біль  в голові і напевне втратила свідомість.