Розділ 2

Знайти кращого друга — найбільша удача в житті...

 Сесілія Агерн
 

Інна.

Як тільки вирішиш втекти від усіх, побути на самоті зі своїми думками на заваді стає оточення.  І Соня поїхала зі мною. Я розумію її стан та часом вона перебільшує вагомість проблеми.І до того ж  я не можу весь час бути рятувальним жилетом. Заспокоювати її, втішати марними надіями я звикла. Та часом не вистачає сил на вислуховування її душевного болю. Мого ж їй не збагнути. Я починаю мріяти про момент, коли Соня нарешті зізнається собі, що помилилася з вибором хлопця. Тимур безсоромно їй зраджує. А вона досі не вірить в це. Виправдовувати його я не збираюся, бо знаю напевне що права у судженнях. І це лише мене стосується. А що говорити про інших дівчат яких іноді зустрічала з ним. Ненавиджу це почуття. Спокійно дивитися на засмучену Соню не можу.  Тепер почуватимусь винною, що я розважаюсь, а вона сумує.

Забуваючи про себе поринаю у чужі проблеми. А сама ж страждаю через нерозділене кохання. Кохання яке з самого початку було неправильним, бо це ж кохання до хлопця кращої подруги. Суперечити самій собі що ненавидиш його, а насправді жадаєш його обіймів. 

Відпустка обіцяє бути цікавою. При всій моїй повазі до подруги вона зануда. Їй якби читати, дивитись фільм і все. Не розумію я таких процесів. Без танців  і музики жити не цікаво.

Поки міркувала, розгледіла декількох красунчиків. Треба містечко біля них знайти. І я вже вгледіла поряд вільне, як хтось штовхнув мене з дерев'яної доріжки у мокрий, брудний пісок.  Спробувавши його не тільки на дотик, а й на смак, я з огидою сплюнула все, що зібралося  в роті. Рукою витерла пісок з обличчя і піднявши очі, я побачила чоловіка, який дивився на мене прискіпливо.

 - Чого стала?! Тобі що пляжу мало?!- Сказав, як відрізав і пішов вздовж доріжки.

 - От скотина!- Не стала стримувати своїх почуттів і посварилась вголос. - Таких хамів я ще не зустрічала.

 Підвівшись та обтрусившись від піску, який встиг проникнути у найпотаємніші місця, з надією поглянула в сторону, де побачила симпатичного хлопця. Та він зник з мого поля зору.

 - Чорт, тепер доведеться Соню шукати. - І пішла вздовж стежки, роздивляючись по сторонах. Знайти людину у розпалі сезонів відпочинку на пляжі неможливо.  Добре хоч люди вигадали телефони.

 - Соня, ти де?- Кричу в слухавку, намагаючись перекричати всіх присутніх.

 - Я біля персональних кабінок. Рухайся в цьому напрямку.

 - А, зрозуміла. Зараз буду. – Я була впевнена, що з легкістю знайду її, та тих кабінок, як грибів після дощу.  Довелося знову подзвонити.

 - Соня, де саме. Я не бачу тебе.- Змучилася вже.

 - Зараз  я вийду на доріжку і помахаю тобі рукою.- Звучало обіцяюче.

Нарешті, серед натовпу я побачила знайоме обличчя  і побрела по піску до неї.

 - Ну нарешті, ти б ще в космос полетіла. – Бурчала  невдоволено.- Чого так далеко від розваг?  Тут крім пляжу нічого й немає. А кафешки з напоями, водні розваги. - Обурилася тим, що доведеться просто лежати на пляжі. Жодного екстриму та насолоди, тільки кисла міна Соні.

- Хочеш? Йди туди!- Вже образилася. Аж бісить.

- Та вже не хочу.- Вирішую залишитися і нарешті змити з себе жахливий, брудний пісок.-  Мені один бовдур настрій зіпсував.

 - Не звертай уваги. – Дуже вона мене заспокоїла. Ще той оптиміст.- Ходімо вже плавати.

Цей день з самого початку не задався. Як взагалі можна відпочивати з Сонею?! Їй аби посидіти, полежати. Спокій і тиша. Точно з глузду з’їду з нею. Все.  Видихаю і йду занурюватися. Хоч поплаваю та позасмагаю. А то перший день відпустки безжально втрачено.