Розділ 1.

                                  "Кожному потрібен хтось, хто його вислухає. "

Чак Поланік. Привиди

Соня

 Літо для мене особлива пора.  Хоч насправді нічого кардинального не відбувається, кожен день звичайний. Та активність навколо і спека загостюють почуття, спонукають до  роздумів. Зовсім по іншому сприймається життя і ситуації. А мені здається, що літо як маленьке життя, коли можливо почати  все спочатку. Тому і вдалася до авантюри з відпусткою. Згодилася поїхати з Інною на море. Я знала, що буду вимушена ходити з  подругою на різні вечірки та гулянки до ранку. Подруга в мене ще та гуляка, любитель, так би мовити, потусити. Та саме зміна оточення мені й потрібна.  Сварки  з коханим підштовхують  на серйозні рішення. І думка про розрив все частіше крутиться на язиці. Тимофій не захотів їхати зі мною у відпустку, що й призвело до чергового скандалу. Прикрився роботою, та я знаю, що давно не цікавлю його. І чутки про коханку псують атмосферу довіри. Все ще вірю, що то лише чутки. Оптимістка! Сподіваюся, що не розучилася довіряти людям. Тимур насправді чудовий і п’ять років стосунків не пройшли даремно. Безліч чудових споминів, та бачилися ми рідко. Спочатку майже кожного дня.  Звичайно ж, як це буває з закоханими, просто нерозлучні, та з часом віддалилися. У Тимофія роботи побільшало і дзвінки, зустрічі стали дедалі рідшими. А коли випадала нагода зустрітися,  Тимур загладжував свою провину квітами.  А я пробачала, вірячи що кохання непереможне.

Та якою б сильною не була моя віра, часом все ж опускала руки  й тікала від проблем. Так сталося й зараз.

 - Соня, ти впевнена, що поїдеш зі мною. - Запитала Інна, просуваючись  попереду вагоном у пошуках нашого купе.

 - Так. Мені необхідно поїхати на кілька днів. Хочу змінити оточення. Тут всі ці плітки не дають спокою.

- А як Тимур відреагував?- зупиняється і повертає на мене зухвалий погляд.

 - Здогадайся! Зайнятий важливою роботою. Тому я поїду з тобою Ти ж не проти?- благаюче розширюю повіки.

- Ні. Та я попереджаю жилеткою не буду. Їду розважатися. – проходить до купе.

- Інно, я не буду тобі заважати. Я просто побуду на самоті. Треба подумати і прийняти рішення.- зупиняюсь у дверях, і видихнувши проходжу.

 - Добре, вже пізно, давай спати.- вказує на годинник.-  Бо вранці  пропустимо свою станцію.

- Добре. - погоджуюся і вмощуюсь на своєму місці.

Ніколи не спала у потязі. Стукіт коліс змушував задуматися над швидкоплинністю життя. І здавалося кожна хвилина безжально втрачена. Я лише крутилась на своєму місці і позирала на краєвиди з вікна, силуети, які проносяться повз. Кілька разів набирала текст примирительного повідомлення та відкладала телефон, мотивуючись здоровим глуздом і гордістю, якої бракує.

Заплющивши очі, прокручувала у пам’яті щасливі моменти. Треба як мінімум знайти причини через які зберегти стосунки в альтернативі. Довго блукаючи шляхами пам’яті задрімала.

До Одеси ми прибули рано, годин в шість. Провідниця розбудила нас, постукавши у двері.  Ми з Інною швидко зібрались, тому через кілька хвилин чекали прибуття у тамбурі. На таксі дісталися бази відпочинку і  швидко  заселилися у кімнату. Ми потрапили до просторої кімнати у ніжно-персикових тонах.  Я відразу звернула увагу на балкон. Він був прочинений і ранкова прохолода, поколихуючи фіранки, проникала у кімнату. Лишивши валізу я вибігла на балкон і окинула свої володіння. Цей вид тепер мій на цілих десять днів. А краєвид просто фантастичний. Поряд з базою був сосновий бір, судячи за кількістю та віку дерев, ще зовсім молодий.  За ним виднілося море. Я вдихнула свіже ранкове повітря з ноткою хвої, задоволено заплющивши очі.  Інна підійшла ззаду і зруйнувала момент насолоди.  Я нахмурила брови і пройшла у кімнату, де впала на ліжко. Дорога мене виснажує, тому мріяла подрімати кілька годин.

- Соню, ти що здуріла? – повернулась у кімнату Інна.- Ти що спати зібралася? Швиденько одягай купальник і на пляж. Ми приїхали на десять днів, і це не вічність. Лежати на ліжку ти й вдома зможеш. У тебе кілька хвилин, інакше я піду без тебе.- Зникла за дверима ванної.

 - Ок .-  Відповіла я і, змушуючи себе піднятися, згодилася зі словами Інни. Вона права. Зможу вдома поспати. А зараз треба набиралися сил, відпочити і отримати задоволення від поїздки. Одягнувши купальник, ми відправились на пляж. Мене цікавило тільки чи знайду я підходяще місце для себе. Хочеться біля водички, там де тихенько і немає шумних компаній.  Зможу почитати книжку і просто подихати.

Біля пляжу ми розділилися.  Я направлялася вздовж пляжу правим берегом, розглядаючи де б упасти . Інна ж загубилась на розвилці, бо шукала місце біля самотніх красунчиків. Та за подругу я спокійна. Образити себе не дасть. Нарешті я знайшла місцину біля моря з лежаками та кабінками для відпочинку на самоті. Орендувала нам лежаки і вже вмостилася на одному.  Морський бриз закликав скупатися. Та потрібно було почекати  Інну, бо залишати речі без нагляду  небезпечно. Довелося просто дивитися на море і читати книгу.