1

Якнайшвидше хочу втілити думки у реальність, тому роблю крок у сторону де стоїть поганець, але затовкти склянку до його поганого рота у мене не виходить. Хтось різко тягне мене назад:

— Не розмовляй з ним більше! Буде гірше!  — Кім потягла мене до стійки з напоями. — Це ж очевидно, він тебе провокує. 

— Та як він сміє зі мною говорити? Придурок! Зараз я закрию йому рота!

— Кріс, Кріс, досить! На його казки немає ні кому справи! Заспокойся! — ми підійшли бару.

Вона налила у червону склянку води та розчинила якийсь порошок. Поки робила цю маніпуляцію, її телефон кілька разів просигналив.

— Випий це і тебе має відпустити, — підсунула дивну суміш. — Це заспокійливо! Я зараз повернусь.

Поки я стояла біля стійки до мене кілька разів підходили знайомитися, але як тільки бачили, що за мною пильно стежить Майк, тут же з'являвся якийсь привід і вони збігали від мене.

Крім одного. Наполегливий світловолосий хлопчина, відчайдушно намагався випитати мій номер. Навіть коли Майк кілька разів спопеляв його поглядом, той все одно не відступав.

Коли мені це порядком набридло, я тицьнула Майку середній палець. Мене потроху відпускало це була усвідомлена дія. Мій пил з кожною хвилиною стихав, даючи можливості мозку нормально функціонувати.

Чого цей гад причепився до мене?  Зганьбив, тепер нікого не підпускає? 

Сміливого хлопця, який не злякався натиску Майка, звали Тайлер. За його сміливість та наполегливість  я все ж таки дала нік одній із соціальних мереж.  Ми підписалися один на одного та хлопець пообіцяв завтра написати. Біля узбережжя є парк атракціонів, на днях там будуть влаштовувати ярмарок, Тайлер дуже сподівався, що ми туди підемо разом.

То що він запропонував походить на перше побачення. Я не відмовила, але згоду також не дала. Сказала що подумаю над його пропозицією.

Допивши вміст своєї склянки, я вирішила знайти до вбиральні. Подивитися як я виглядаю. Кім ніде не було видно, тому я пішла одна.

Будинок казався величезним. Я не відразу знайшла потрібну кімнату, але коли знайшла, підійшла до дзеркала. Виглядала я набагато краще ніж відчувала. Всередині ще догорали відчай та розбиті мрії, думки…

Не знаю чому мене так дратував Майк, але всередині вирував вулкан від одного звуку його імені.  Коли він був зі мною наодинці, це був зовсім інший Майк. Чомусь вся його «придуркуватість» зникала. Не розумію, в яку гру він тоді грав, чи знову-таки це все мої власні очікування вимальовував ці картинки?

Але зараз, я для себе чітко вирішило, Майк — покидьок! 

Вийшовши з вбиральні, я неочікувано зіткнулася з Майком на сходах. Не розуміючи як він тут опинився, я завмерла. 

— Одна? Я думав ти з тим блондином!  — сперся на поруччя, загороджуючи собою прохід.

Він стежив? 

— Мені все одно, про що ти там думав! Зійди з дороги!

— Або що? Зацілуєш мене до смерті? Чи продовжимо на тому місце де зупинилися минулого разу в тебе в кімнаті?

— Ти дурень чи що? А можливо просто псих?

Слово честі, я прям побачила як після слова «псих» у хлопця ніби відключився якийсь тумблер та він перестав бути адекватним. Насправді перестав бути адекватним. 

За секунду він подолав відстань між нами та схопив мене за руку, смикнув на себе. Змусив дивитися на нього. Мені було не боляче, але більше я злякалася дикого вогню, який палав у його очах.

— Так, я псих! Хіба тебе ніхто не попереджав?

— Тут і попереджати не треба, досить поспілкуватися з тобою п'ятнадцять хвилин! — гарчу у відповідь.

— А ще я дуже злопам'ятний, — не зважаючи на мої слова продовжив Майк, — зараз ти відплатиш за свій погану поведінку! — він перехопив мене та закинув на плечі. Почав підійматися сходами на другий поверх.

Відчинивши перші-ліпші двері, хлопець впихає мене у кімнату. Це виявилася спальня. 

— Та що з тобою таке? Ти у своєму розумі? — верещала я. Ні, мене не лякала його поведінка. Я була обурена.

Якого біса він робить?! Він мене принизив перед усіма, чи не досить знущань?! 

— Ні! – відповідає на моє запитання.

Хапає мене за руку та примусово садить на стілець. Не встигаю підвестися, як він стягнувши зі столу щось довге та чорне, починає замотувати мої руки за спинку стільця. 

Не зрозумію, він мене зв’язав зарядкою для телефону? Божевільний!

Намагаюсь вирватись. Але Майк ніби знає що робить. Його рухи чіткі та швидкі. Я відчуваю себе справжнісінькій пастці.

Закінчивши, хлопець кладе руки мені на плечі. Його гаряче дихання обпалює моє вухо. Я знов відчуваю запах пепсі.

— Посидь тут та подумай над своєю поведінкою! Якраз не будеш мене дратуватимеш тим, що навколо тебе в'ється купа придурків! — відсторонившись, прямує до дверей. 

— Виродок! — кричу йому у слід. — Коли я виберусь звідси, тобі не поздоровиться! Ти мене чуєш? — але на жаль він мене не чув.

Матінко! Знов це відчуття! Я знов згораю від гніву!

Я кричала, брикалася, викручувалась та, коли мало не завалилася на підлогу, вирішила трохи охолонути. Трохи згодом спробувала звільнити руки, але всі мої старання були марними.

Який же він покидьок! Таке відчуття, що переді мною був зовсім інший Майк, де ж він був ці два тижні, що повернувшись, став зовсім іншою людиною? Чи може він під чимось? Хоча — ні! Я б відчула це…

Не знаю скільки я там просиділа, може хвилин п’ятнадцять або тридцять. Коли несподівано відчинилися двері, я мов не заверещала  від радості.

До кімнати зайшов незнайомий хлопець. Його мутний погляд пройшовся по мені. 

— Розв'яжи мене, чуєш! Розв'яжи мене! 

Хвилина радість змінилася тривогою, але я старалася старанно приховати її. 

Хлопець підійшов до мене, та нахилився:

— ​​А, навіщо? — почав розглядувати мене. Він моїх брикань спідниця плаття задерлася, а поправити її у мене не було можливості. — Тобі тільки подарункового банта не вистачає, а так бери не хочу!  А я дуже навіть хочу! 

— Ти тільки спробуй до мене доторкнутися! — шиплю змією.