Літо 100/10

Глава 7. Шепіт, що знає імена.

Ніч знову прийшла повільно, розтягуючи тіні по стінах. Вони сиділи в темряві, слухаючи, як табір засинає.

Десь далеко зачинилися двері. Вітер торкнувся гілок. Хтось перевернувся у сні в сусідній кімнаті.

3:13

Мелл відчула, як у грудях з’являється знайоме напруження.

3:14

Цього разу шепіт був ближче. Чіткіший.

— …вона тут…

— …час майже настав…

Мелл затримала подих. Вона точно чула голоси, не просто звуки. І вони не були злими. Вони були настороженими. Тінь ковзнула під дверима.

— Ну це точно не духи, — тихо прошепотіла Ліз.

— Чому ти так вирішила ? — Запитав Джастін.

— Духи не ходять так обережно. Да і блін, вообще не ходять.

Раптом хтось по той бік дверей прошепотів майже нечутно, але виразно:

— Мелл.

У неї підкосилися ноги.

— Вони хто вообще такі? Може реально вожаті, — видихнув Джастін.

— Вони знають про нас.— додав Майкл.

Шепіт віддалився. Але замість полегшення прийшло інше відчуття: очікування.

Подобається

#535 в Детектив/Трилер
#554 в Різне
#317 в Гумор

Відредаговано: 26.01.2026