Мелл прокинулася від дивного відчуття. Їй здалося, що час зупинився.
Ступивши в темряву кімнати, вона прислухалася.
Був тихий звук. Ледь чутний. Ніби хтось повільно пересувався по коридору, але її серце відчувало більше — хтось ще і шепотів.
Вона намагалась дихати тихо.
Час на годиннику під стіною світився зеленим цифрами: 3:14
— Це просто вітер… — пробурмотіла вона сама собі, але шепіт продовжувався. Хтось стояв прямо біля дверей їхньої кімнати.
Хтось смикнув за ручку.
— Добре що двері зачинила на замок — пробурмотіла тихо вона.
Мелл сиділа нерухомо, прислухаючись. Хвилини тягнулися нескінченно, поки шум не затих, залишивши тільки відлуння власного серця.
Вранці вона прокинулася, не сказавши ні слова нікому. Лише Ліз дізналася всю правду — на короткій прогулянці під час сніданку, коли Ліз помітила її блідість.
— Тобі не спалося? — запитала Ліз, нахилившись ближче.
Мелл кивнула, голос ледь чутний. — Був хтось у коридорі. Я чула шепіт.
Ліз похитала головою, усміхнувшись злегка, але серйозно. — Добре, я зберігатиму це в таємниці.
Проте, трохи пізніше Ліз не витримала і розповіла все Майклу та Джастіну, поки вони сиділи на кухні, смакуючи тістечка.
— Вона бачила щось уночі, — сказала Ліз.
— Що саме? — здивовано запитав Джастін.
— Біля нашої кімнати хтось шепотів.. намагався зайти — додала Ліз.
— Блін, та може це важаті — прошепотів Майкл.
— Ні.. — заперечила Ліз.
— Чому це? — здивовано запитав Джастін.
— Так в них ключі є, дурні — сказала Ліз.
Коли Мелл пізно ввечері повернулася в кімнату перед сном, вона застала картину, яка змусила її серце пропустити удар: всі четверо сиділи на ліжках, сонні, Але зацікавлені.
— Ти чула щось ще? — спитав Джастін, ковзаючи поглядом по кімнаті.
— Розкажеш нам усе, — додала Ліз, намагаючись виглядати впевнено.
— Ми не спатимемо, — підхопив Майкл, — поки не довідаємось, що тут відбувається в цьому таборі.
Мелл тихо сіла на своє ліжко. Вона відчула дивне хвилювання — не страх, а… цікавість. Табір Brightwood ніколи не був просто навчальним. І ця ніч тільки починалася.