Літня печаль

Не знаю, що сказати тобі. Напевно, всі слова зараз будуть зайвими, тому що час для слів давно минув. Це літо було кращим, що ти дав мені, прощальним подарунком і останнім моїм шансом на вибір. Останньою можливістю вирішити, з ким залишитися. І ось тепер ти йдеш. А я стою перед тобою в червоній сукні, шовковій та довгій, з розрізом вище стегна, із зачіскою, немов у королеви краси. Стою, а ти мене не бачиш. Твій ясно-блакитний погляд спрямований у далечінь, нагадуючи мені, що хоча тілом ти все ще тут, але душею вже далеко. Я зробила свій вибір, але попрощатися з тобою бракує сил. Шкода, що не можна мати двох одночасно. Шкода, що я не можу розірвати своє тіло навпіл, як розірване моє серце. Моя душа роздерта навпіл. Навіть якби ти знав про це, половину все одно не приймеш. І я б не дозволила задовольнятися половиною. Якби ми мали більше часу... Це літо... Я розумію, ти й так дав мені більше, ніж міг, жертвуючи своїми почуттями, жертвуючи собою, ставлячи інтереси брата вище за свої.

Бліде місячне сяйво з-за хмар висвітлює мою фігуру. Я кружляю перед тобою, розвіваючи поли своєї сукні. Розпускаю складну зачіску, на яку пішло кілька годин. І все для того, щоб ти останній раз подивився на мене так, як вмієш ти один, так, щоб я потонула в твоїх бездонних очах, забувши про цілий світ і про того, хто чекає мене на іншому кінці всесвіту.

Скидаю червоні туфлі на високих підборах і, м'яко ступаючи по мокрому полину, йду до тебе. Нічне повітря прохолодою торкається оголених ніг, але я не відчуваю нічого, крім твоєї руки в моєму струменіючому по спині волоссі. Твої невагомі дотики викликають тремтіння у всьому тілі, і, здається, так тремтіти я здатна цілу вічність. Але її у нас немає. Від цієї думки глибокий сум огортає моє серце в'язкими путами, сковуючи рухи. І я завмираю.

Чую, як тріщать високовольтні дроти над головою, від чого здається, що твоя долоня, яка ледь торкається моєї спини, поширює по моїй шкірі розряди струму. Я не наважуюся доторкнутися до тебе, бо боюся не впоратися з тремтінням, і тоді ти зрозумієш, що я не можу відпустити тебе. Важко і уривчасто дихаю, немов спійманий у сильце птах, і рада б полетіти, але не здатна. Боротися з собою більше не в змозі, і я здалася на милість переможця, яким виявився не ти. Пробач, але я не буду просити вибачення у тебе - воно тобі не потрібно. Воно лише принизить, а я й так заподіяла тобі багато болю. Але зараз, у цю останню мить поруч із тобою, я хочу, щоб і ти залишив грубий шрам на моєму серці.

- Навіщо ти прийшла?

Твій оксамитовий голос ледь не зводить мене з розуму і мало не позбавляє сміливості попросити про неможливе. Ніколи не втомлюся його слухати, але більше ніколи не почую.

Набране в груди повітря обпікає легені і виривається ледь помітними схлипуваннями, вбираючи в себе залишки моєї сміливості, коли нарешті я глухо вимовляю:

- Поцілуй мене несамовито, перш ніж підеш.

Ти виглядаєш схвильованим, і в грудях щемить від болю, коли я помічаю проблиск надії в твоїх очах. Цей поцілунок я збережу в пам'яті навіки, як нагадування про нездійсненну мрію, втрачену через власну дурість. Не знаю, чи відчуваєш ти те саме, що й я зараз, чи здогадуєшся про дивний вогонь, що тече у моїх венах. А коли твої губи тріпотливо ​​накривають мої, полум'я охоплює мене і вибухає насолодою від кінчиків волосся до пальців на ногах. Мене огортає вогонь твого кохання, яке мені не судилося знову відчути. Поцілунок стає все більш пристрасним і лютим, доводячи нас обох до нестями, змітаючи з наших душ минуле і майбутнє, змушуючи жити тільки єдиною миттю сьогодення.

Ти різко відсторонюєшся, і мені здається, що я зараз задихнусь без твоїх гарячих губ.

Крок - і ти ще далі від мене.

Два - і ми немов у різних світах.

Твій різкий спустошений погляд, гіркий вигин зазвичай усміхнених губ, стиснуті в кулаки руки - все змушує відчувати себе злочинницею - вбивцею кохання.

Місяць поступово ховається за хмарами, занурюючи нас у морок. Зривається вітер. Періщить дощ, намагаючись зірвати з мене розкішну червону сукню. Запах полину проникає в мої ніздрі. Гіркий, мов отрута, що роз'їдає мене, коли я бачу твоє прекрасне скам'яніле від болю обличчя. Тепер він завжди нагадуватиме тебе.

Ти йдеш. Ти ніколи не дізнаєшся, але я буду сумувати за тобою, як зірки сумують за сонцем у ранковому небі, як птах у золотій клітці - за вільним небосхилом, як жінка - за своїм єдиним чоловіком, закохана, але не здатна прийняти і утримати.

Ти готовий сховатися в темряві ночі. Стривай, лише кілька слів... Це все, що я можу для тебе зробити.

- Я хочу, щоб ти знав: ти - найкращий.

Спорожніла поляна, немов моя спустошена душа. У глибині її назавжди залишиться найдорожче - ти, моя літня печаль.